-22-

Коли входжу до помешкання дракона, мене вражає його розмір та різноманіття меблевого начиння. Таких дивакуватих та ще й різнокольорових штук я в житті не бачила. А наше королівство вважається далеко не бідним на рівні з іншими. Можливо, тут теж живе місцевий король?

— Проходьте, сміливіше, — промовляє блондин і веде мене крізь величезну кімнату з вікнами від стелі до підлоги, котрі відкривають неймовірний краєвид на місто. Підходжу до вікна і дивлюся вниз: вулиця неначе на долоні. Так дивно спостерігати за людьми з такої висоти й бачити, як вони поспішають, метушаться, а ти стоїш тут в спокої, тиші, і час неначе зупинився. 

— Хто це? — раптово лунає позаду чоловічий бас, впевнений і трохи обурений. Повільно повертаюся, аби познайомитися з тим, хто вочевидь і підчепив дух дракона, — Кайдане, ти кого привів? 

Повертаюся і мій погляд вловлює те, що зовсім не очікувала — переді мною оголений чоловік. Лише невеликий клаптик тканини на стегнах, прикриває його тіло, котре майже повністю позеленіло, і шкіра починається видозмінюватися набуваючи вигляду луски. Уважно оглядаю чоловіка з ніг до голови, відзначаючи про себе, які ще зміни відбулися в ньому. І не розумію, чому він не трансформувався повністю, як Вільям. Що завадило цьому процесу? І чи вміє він, як і Віл випускати з пащеки вогняні кулі. Якщо так, то варто підготуватися, аби не стати жертвою його спротиву. 

— Я знайшов тобі лікаря, — тим часом каже блондин, отримуючи від друга вбивчий погляд. Аж в мене холодок прогулявся по спині від цього його жесту. 

— Ти дурний? Який лікар? — обурюється чоловік, — Вижени її негайно! Ніхто немає бачити мене таким! — з кожним словом чоловік злиться все більше і його тон голосу стає грізним, та майже схожим на ричання дикого звіра. Його очі спалахують вогнем, небезпечним та нищівним. Ніздрі носа розширюються, наче готуються випустити пар, а ротяка кривиться і з неї вилітають дві вогняні кулі. 

Блондин лякається та падає на підлогу, прикриваючи руками голову, я ж підскакую та відлітаю у бік, дивом рятуюся від полум'я під чимось, що схоже на велику дерев'яну лавку. Вогняні кулі потрапляють саме в цю лавку і вона загоряється, язики полум'я миттєво огортають її у свої гарячі обійми та мені нічого не залишається, як встати та бігти туди, де є вода. Але де ж вона? Я ж не знаю. 

— Гей ти, — шарпаю рукою за плече блондина, — вставай, і  неси води, поки тут все не згоріло до біса. 

Він підіймається, коситься на мене, киває, а тоді мчить кудись, аби принести води. Я ж повертаюся до лавки біля якої стоїть дракон все ще в людській подобі й намагається погасити пожежу, але поки виходить поганенько. Тому, спішу на допомогу. Хоч я і маю зв'язати його магією та відправити до Кірана, не хочу, аби це житло знищив вогонь. Зрештою, кудись цей чоловік має потім повернутися. 

Стягую зі столу шмат тканини, котрим він накритий і кидаю на лавку. Це допомагає на якийсь час зупинити вогонь, але він швидко набирає обертів і продовжує нищити лавку. Клубки темного диму здіймаються вгору, в кімнаті смердить і лише тоді прибігає блондин з двома кружками води та виливає їх на лавку. 

— У вас що відра немає? Бляха! — кричу несамовито, бо вогонь не зупиняється і перекидається на стіл, килимок, що на підлозі, він такий прудкий, що здається ось-ось і загориться вся кімната, але нас рятує дощ зі стелі. Я починаю пищати, бо мій одяг мокне моментально, волосся прилипає до чола, а під ногами стає слизько. Роблю крок у бік, необережний крок і послизнувшись, падаю в обійми оголеного дракона.