-19-

Цілий день та ніч Кіран витрачає на те, щоб розповісти мені та моєму п’яненькому другу дракону про його план, роздати карти з координатами місцезнаходження драконів втікачів та вручити кожному свій амулет. 

Вільяму дістається чорний амулет і він вирушає до Франції. Країни, де за словами Кірана печуть найсмачніші круасани, готують смажених жаб та равликів і запитають усе добротним вином. Мені дістається зелений амулет і подорож до Нью-Йорка, котрий знаходиться аж за океаном, на іншому континенті. Собі ж Кіран залишає ліловий амулет та буде шукати пропажу тут, у Великій Британії. 

Карта та амулет мають допомогти нам знайти драконів, зв'язати їх магією та притягнути сюди, до будинку тітки Гвен. І вже звідси, згідно плану Кірана, ми повернемося додому. На словах, це виглядає просто та легко, а от на ділі — я не впевнена, що кожен з нас самотужки впорається з завданням. Тому, я виступаю проти того, аби ми розділялися. 

— Можливо, краще разом? — пропоную, попиваючи смачний чай, приготовлений тіткою Гвен. Не знаю, що вона туди поклала, але він такий насичений та ароматний, що його хочеться пити ще і ще. А ще, він позитивно діє на моє самопочуття: мені більше не тривожно і туман в думках розсіявся. 

— Тоді ця подорож затягнеться, Елеонор, — мовить Кіран, попиваючи щось дивакувате, що наче і схоже на чай, але не він. Припускаю, що це одна з його настоянок, базована на травах з наших гір та щіпка магії, — І у Бальтазара буде перевага не в кілька днів, а в кілька тижнів.

Вільям сумно зітхає поруч, підпираючи рукою голову. Вигляд у нього трохи зім’ятий, після того, як він пів дня пролежав на підлозі. 

— То чому нам не використати твої чари? — бурмоче Вільям.

— Еге ж, — радію я, що йому прийшла в голову геніальна ідея, — Задій магію, начаклуй нам один з твоїх порталів, або ж ми можемо використати нові здібності Вільяма, — кажу і переводжу погляд з мага на друга. Той червоніє та відводить погляд. Вочевидь, йому досі соромно, що налякав мене, а мені соромно — що злякалася його. Можливо, потім, коли все закінчиться ми обговоримо цю ситуацію. Можливо, я навіть перепрошу. 

— Елеонор, тут все по-іншому. Ми не вдома і використання магії заборонено, — все тим же спокійним тоном мовить Кіран, а в мене холодок по спині гуляє. Вільям так взагалі мало не давиться, бо в не той момент вирішив сьорбнути води. І замість того, аби напитися, обливає себе та все навколо. А слідом за потоком води з його ротяки вилітають вогняні кулі. Обидві пролітають над моєю головою та влучають в кухонний стелаж. Тітка Гвен аж підскакує біля плити. 

— Я приберу, — бурмоче Віл та тупотить в бік нещасного меблевого начиння. 

— Як це магія заборонена? Що це за світ такий? — встаю з-за столу та починаю намотувати круги довкола. Що не день, то нова проблема. Як же ми виберемося звідси?! 

— Це довго розповідати, Елеонор. Давай зосередьмося на своїх завданнях, — Кіран сьорбає своєї мутної каламутної речовини з прозорого кубка та продовжує, — Знайди дракона та приведи його сюди. Маршрут в тебе є, приблизне місцезнаходження теж, зачаровані кристали я тобі дав, як і амулет. Він вкаже на того, хто прийняв до себе дух дракона. 

Подумки повторюю слова Кірана, намагаючись запам'ятати деталі. Я матиму лише один шанс, аби спіймати дракона і не хочеться і тут зазнати поразки. 

— Гаразд, діємо згідно твого плану, — кажу, — Але мені потрібно зробити кілька речей, перед тим, як я вийду з цього будинку. 

— Які ж? 

— Гаряча ванна, мило та інший одяг. В цій сукні я схожа на… — задумуюся, не в силі описати свої емоції, бо те що на мені більше схоже на мішок, аніж на одяг, — Коротко кажучи, мені потрібен зручний одяг, аби рухатися швидше. 

— Постараюся щось підібрати, — белькоче тітка Гвен, допомагаючи Вільяму зібрати рештки стелажа. Друг невдоволено супить брови та хитає головою, демонструючи роздратованість ситуацією в котру потрапив. 

— Буду вдячна. 

Я допиваю свій чай, беру у Кірана мішок з кристалами та повертаюся в кімнату, щоб вивчити карта та підготуватися до подорожі. Тепер кожна хвилина має значення. І моя зустріч з зеленим драконом все ближче і ближче.