-5-

/Елеонор/

— Тільки пихатих бовдурів мені тут бракувало! — сичу, різко крутнувшись в цьому помпезному платті, котре дратує все більше і більше, і мало не падаю на спину, задерши ноги. 

Естер зойкає та спішить до мене. Подає мене руку, щоб я могла ухопитися за неї та втримати рівновагу, але все марно. Плаття важке, і наче якір тягне на дно, а точніше на рівненську дерев'яну підлогу, покриту килимом ручної роботи. Його ще мій прапрадід привіз після першого свого мирного, дипломатичного візиту до сусідів. Миру він звісно не уклав, а килим придбав та залишив, як спогад про те, що в королівстві Солантії одні невігласи правлять. 

— Чого зразу пихатих? Можливо, серед кандидатів будуть і гарненькі парубки, — допомагаючи мені встати, так само лагідно промовляє Естер. Вставши на ноги, поправляю сукню та хитаю головою.

— Я не про женихів, потенційних, а он тих задавак, — вказую рукою на вікно та пропоную подружці поглянути, хто приїхав на мою коронацію, — наших сусідів. 

На скільки я пам'ятаю, короля Річарда та його невігласа сина я не запрошувала. Це не входило в мої плани та й бажання не було. Вони століттями намагаються загарбати наші землі, всіма можливими та неможливими обманними способами. Бо кинути виклик відкрито, на полі бою, кишка тонка. Ну, і можливо, тому що у них немає драконів.

— Не вірю! — тим часом Естер кидається до вікна, опирається руками об раму та випучивши очі, роздивляється дві набундючені постаті. 

От чомусь впевнена, що король Річард з презирством розглядає палац та головний вхід, прицмокує та по-королівськи(тут мається на увазі його манія власної величі) обурюється, що йому не постелили спеціальну доріжку золотого кольору, аби ступати було легше, а привітання гостя(тобто його) було поважніше. 

— І я не вірю, що вони приперлися на свято без запрошення, — кажу задумливо. 

Невже вони таки зрозуміли, що не мають вибору, як вгамувати власні амбіції та нарешті підписати клятий договір про союзництво? Чи боронь Боже свататися прийшли? Я б не здивувалася, що в їхніх головах є і така ідея. Бо хто ж не хотів би правити Зорінтією та Лунарією і мати при собі могутнє військо та пару трійку драконів. Про свою персону мовчу, адже точно знаю, що таку язикату ніхто добровільно заміж не взяв би, попри всі ті оди, котрі мені співають деякі піддані та матінка. Я — страшний сон будь-якого чоловіка в цьому королівстві чи будь-якому іншому. 

Потік моїх думок перериває скрип дверей і до кімнати входить матінка. Її ошатна сукня ледь помітно колихається, коли вона ступає і видає ніжний майже оксамитовий звук дзвіночків, що видається сюрреалістичним, якби я не знала з якою завзятістю та ентузіазмом підходить до створення її суконь її ж швачка Ця жіночка помішана не тільки на одязі, а й на конструкції чогось поза уявою простих людей на цих же сукнях. 

— Нащо ти їх запросила? — запитує матір з докором, щойно двері зачиняються за її плечима. Я нарешті встаю рівно, випроставши плечі та вигинаю брови. 

— Я? Та хай мене грім поб'є, якщо я їх запросила, — з власної волі я б таке нізащо не зробила. Ну, хіба б на кону стояв би не лише палац, слуги, коні, солдати, а й все королівство загалом, тоді б я не мала вибору. І лише тоді! 

— Тоді, хто? — дивується ненька. Вона також не сильно жалує наших сусідів, адже саме через них батько так довго та важко відновлював та укріплював південний кордон королівства. 

— Цікаве питання, — кажу і прямую до дверей, — І я збираюся це вияснити. 

Естер відлипає від підвіконня та спішить слідом.

Я ступаю так швидко, як тільки можу. Але кожен рух в цьому платті дратує і мені нестерпно хочеться його зняти. Але не можу. Сьогодні я маю бути не Елеонор — воїн, боєць, руде нещастя, а Елеонор — леді та майбутня королева. А ще, сама чарівність, милість та ввічливість. І ні краплі мене справжньої. Можливо, це найбільш сумний аспект мого майбутнього життя, та що вдієш — бути королевою не просто, відповідально, але я готувалася до цього все своє свідоме життя. 

На жаль, я стала єдиним нащадком мого батька, якби вони з матір'ю не намагалися зачати хлопчика. Звісно, якби у мене був брат я б не мала шансів на корону, але й батькові було б простіше та спокійніше. Скільки себе пам'ятаю, а батько все вмовляв мене вибрати собі нареченого заздалегідь, аби він міг передати йому не тільки мене в законні дружини, а й ціле королівство. 

Я ж була проти, бо мала амбіції (і досі маю) і коритися старомодним законам не хотіла. Вони ж такі застарілі та примітивні, що іноді від цього аж нудить. Колись, я зміню це, а поки що збираюся розібратися з любими сусідами. Мирним, звісно, способом.

Поки я спускалася сходинками та проходила повз варту, біля мене пробігла Естер та зупинилася перед самісінькими дверима, що вели до тронної зали. Саме туди провели наших дорогих гостей, і саме там я й збиралася влаштувати їм теплий прийом. 

— Будь мудрою, — мовила матір, стаючи поряд. Вона все ще хвилювалася за своє єдине дитя, скільки б років мені не було. І так, вона досі наполягала на тому, аби я знайшла собі чоловіка, котрий не тільки допоміг би мені правити, а й став би символом могутності та мужності. Бачте, я не достатньо мужня для цього і не вселяю страху. 

В цій сукні точно нікого не злякаю, але дайте тільки в руки меча!