-4-

/Елеонор/

Величезний, можна сказати помпезний, і без краплі смаку, поділ сукні неймовірно дратував. Ходити було не зручно, стояти теж, адже сам поділ важив багацько, що вже казати про решту сукні, котра була обвішана дорогоцінним камінням, як дерево листям. Я не хотіла вдягати на себе це неподобство ( для мене такі сукні верх несмаку та ще й марнотратство), в якому і кроку не ступиш і виглядаєш, як опудало. А в разі небезпеки, я й захистити себе не зможу, і втекти також. 

— Нагадай мені, хто вигадав це? — сотий раз крутячись навпроти дзеркала, запитую мою любу подругу. Вона одна з небагатьох при дворі, кому я можу задати таке питання і не отримати осуду. 

— Твоя прапрапрапра… — промовляє Естер, загинаючи при цьому пальці та рахуючи скільки століть назад те було, — прабабуся Марісабель, п'ять віків тому і поки що ніхто не наважився змінити це правило. Але, ти можеш бути першою, — каже вона, з викликом в погляді. 

Я знаю, куди і до чого хилить Естер та я поки що не впевнена, що варто починати своє правління так. Для початку, я маю переглянути всі закони, котрі існують, зрозуміти чи варто вносити до них правки, перевірити якість та стан нашої медицини, освіти, обійти кожен кут королівства, приділити увагу всім і вся, і не забути про армію (її готовність варто не лише перевірити, а й підсилити, бо вороги ніколи не сплять). Особливо, наші сусіди і їхній король Річард зі своїм синочком тюхтієм. Як же мене бісить всі їхня сімейка!

— На жаль чи на щастя, але у мене є справи важливіші ніж змінювати модні тенденції, котрі ось вже п'ять століть тероризують наш палац. Хоч мені й не до вподоби цей маскарад, поки що буде так, — я зітхаю та вкотре покрутившись довкола своєї осі, розумію, що довго так не витримаю. В цій сукні незручно, жарко і я схожа на капусту — стільки ж шарів тканини на мені.

— Будеш шукати собі жениха? — жартома запитує Естер, пускає бісики в мій бік та зручніше вмощується на величезній канапі. Їй то добре та зручно, адже вона у звичайній сукенці без усіх цих діамантів та смарагдів, і може легко втекти, якщо раптом перегне палицю та розізлить мене. 

— Здуріла? — перекидаю довгі руді пасма волосся з одного плеча на інше, беру край сукні в руку, намотавши кілька разів тканину довкола руки та розвернувшись, йду до неї. Естер відразу підскакує з канапи та коситься у бік дверей. 

— Та я тільки пожартувала, чого ти зразу завелася? — знітившись каже вона і тепер коситься у бік вікна. 

Я всміхаюся подумки, хоча вираз обличчя подружки не тільки смішить, а й веселить так, що насправді хочеться кинутися на неї та виясняти “хто” є “хто” тут. Однак, часу на забави немає, та й мені банально не хочеться ображати Естер подібними жартами. Вона не зрозуміє. 

Мої хлопці, мої солдати, мої лицарі — от це інша справа. Подібні жартики вони розуміють та розколюють на раз-два, і ніколи не ображаються. 

Зітхаю, згадуючи веселі часи в казармах, на полі бою, з мечем в руках та запахом перемоги в повітрі. А тепер усе інакше. Не гірше, мабуть, але й не краще. Це вже точно. Відколи батько помер — все не так, як було раніше. І я ніяк не звикну. 

— Естер, я не завелася, я ніяк не заглохну, — ледь стримую сміх та підходжу ближче. Подружка крутить головою, втягує шию та підіймає руки вперед, показуючи, що здається. 

— А взагалі-то, я не маю часу на женихів. У мене он — коронація по плану, потім святкування, потім прийом громадян, потім поїздка по королівству та візит у… — я починаю перечисляти все, що запланувала на наступний тиждень - місяць, від чого Естер закочую очі та полегшено зітхає, бо я її обходжу і йду до вікна. Визираю та дивлюся, що відбувається під стінами палацу. Коронація от-от почнеться, а я уявлення не маю, як вийти в цьому платті перед підданими. Почуваюся в ньому, як папуга, а не майбутня королева Зорінтії та Лунарії. Я б ще додала південний Мис, але там поки що ми не домовилися. І все через того дурня Річарда!

— Ти ж знаєш, що довго незаміжня не можеш бути? — нагадує подруга, лагідним голосом. Знаю, що вона бажає, як краще, але от ці всі любовні перепитії не для мене. Якби можна було, я б ніколи не виходила заміж. 

— Знаю, — з розчаруванням кажу, та визираю знову у вікно. На плацу вже марширують мої солдатики, сам генерал Арго їх муштрує. Вони сьогодні будуть почесними гостями в палаці, але без цієї показухи на плацу не можуть. Зрештою, саме завдяки їм, моєму покійному батечкові та моїм старанням наше королівство і досі процвітає та не зазнало загарбницької долі. 

— І що робитимеш? — це питання доречне і саму мене турбує. 

— У мене є рік після коронації, аби щось вигадати, адже рівно стільки королева може правити без “міцної чоловічої руки”, — промовляю останні слова з тією самою інтонацією, що й моя матінка та закочую очі. Бісять мене такі закони в нашому королівстві. Для чого мені король? Я й сама впораюся. Але ніхто не вірить, що жінка здатна тримати під контролем не лише свій язик, а й цілу країну. 

— А може таки варто влаштувати бал? Запросити кілька кандидатів? 

Обертаюся та дивлюся на Естер так, неначе бачу перед собою не її, а мою матінку. Принаймні, слова точно її, тільки стиль та манера говорити таке — належать подружці. Невже ці дві змовилися проти мене? Ух, зміюки.