Частина 2

Наступного ранку я прокинулася з пекельним головним болем і відчуттям розгубленості. Мама дивилась на мене якось жалісливо-жалісливо:

- Може, сьогодні не підеш на навчання? Таке пережити…

- Мамо, ти про що?..

- Ну як, ваш одногрупник загинув три дні тому… і ти так плакала…аж захворіла й пролежала вдома увесь цей час… - мама погладила мою руку. – Він подобався тобі?

- Так, мам.. ти хіба не пам’ятаєш?.. – та мама наче не чула мене.

- Це ж треба, він посварився з дівчиною, поїхав до лісу, напився…закурив в авто й згорів… страшна смерть…ой, вибач, доню! – вона обійняла мене, побачивши, як я зблідла. – Посидь вдома ще, прошу…

- Мамо, а що його…дівчина?

- З ним її точно не було, шукають досі… вона наче й не винна, але не заздрю їй. Батько Сашка таку діяльність розгорнув…навіть до нас приходили, тебе розпитували. З ними ще дівчина була неприємна, Юлія… - мама зморщила носа.

- Щось пригадую… ні, мам, я поїду сьогодні вже на лекції. Маю вже курсову професорові Гладченку здати, вона вже давно готова.

Я пішла до своєї кімнати і почала ритися у речах. Де ж ця каблучка?.. Через неї все! Сашко…загинув… Знайшла!

Я розгорнула хустку, подивилась на срібну маску. Чорний камінь наче випромінював пітьму. Я згадала: спочатку камінь був білий, потім став червоним і тепер він почорнів, зловісно почорнів… Накинувши хустинку на прокляте кільце, я закрила обличчя руками й заплакала.

Це все я! Я вбила його! Я…висмоктала його душу, його життя… о, ні… він увесь висох…ні-ні-ні…і своїми руками затягла висушене тіло коханого в авто, підпалила…ні…

Маріє, тихо! Візьми себе в руки! Треба позбутися цієї проклятої прикраси!

Для надійності я загорнула маску ще й у стару футболку зверху хустинки, заховала у таємну внутрішню кишеню рюкзака й поїхала в універ. Мене всю трусило, жахливо боліла голова і так нудило... Всю дорогу мені здавалося, що кільце-маска пропалює мій рюкзак, намагаючись вибратись звідти... Перелякана, знесилена і розчавлена, я ледь розуміла, що коїться навкруги й ледь не потопила під колеса вантажівки. Але як тільки дісталася університету, я кинулася до кабінету Сергія Петровича, де тільки сили взялися! Але все ж кинула швидкий погляд на меморіальний куточок з фотографією Сашка і сотнею запалених свічок...

- Доброго дня, професоре! - я пошукала Гладченка поглядом.

- Марія! - Сергій Іванович відклав величезну ритуальну маску. Я ледь не впала... - Як твоє здоров`я? Чув, ти так важко переживаєш цю подію...

- Я сильна, все буде добре, - перебила професора. Не дуже чемно, але те, що він тримав у руках... - Пробачте...мені просто важко говорити про це поки. Ось, я курсову принесла…  А що це за маска у Вас?

- Сьогодні нарешті отримав! Митниця не хотіла давати добро на цю посилку. - Сергій Іванович радо змінив тему та почав розповідати. - Може пам’ятаєш, я казав, що академік Краковецький натрапив під час розкопок в Африці на давнє селище. Виявилось, що там років шістьсот тому жило ще не відоме досі плем’я! І там знайшли залишки самих лише жінок! Ця маска символізує їхню богиню, покровительку всього сущого. Якась зла ця богиня! Академік вже визначив, що в жертву плем’я жінок приносило...чоловіків. Можливо, тому й вимерли! Ех, таке відкриття академіку тепер дозволить на лаврах спочивати...а я досліджуватиму символи й написи! Може, й собі трохи слави добуду... - професор занурився в роботу, забувши, що я тут. З ним таке часто траплялося, а сьогодні це стало просто подарунком. Я кинулась до шафи з книжками і почала шукати...ще не знала що, але гортала сторінки як навіжена.

- Марічко, ти той, не розірви мені книжки! Якщо треба знайти щось, он стоїть комп’ютер, там чудова пошукова система по моїй бібліотеці... Ти забула? - професор нарешті згадав про мене.

Я хлопнула себе по лобі. От дурепа!

- Забула... Професоре, а це точно перша посилка з того поселення? Маска здається мені такою знайомою...

- Кажу ж, митниця не пропускала. Таких масок не бачив ще ніхто! Знахідка століття!

Спитати про кільце я не наважилась. Просто пішла до електронного каталогу, бездумно друкувала запити... ця маска ще не вивчена, що ж робити?

Я пішла до вбиральні, замкнулась і поглянула у брудне дзеркало. Маска – символ невідомої богині, жертвоприношення чоловіків… Це все якось аж занадто! Руки самі дістали кільце і ось воно вже на пальці. В чорному камені неначе рухається пітьма. Я підняла очі на своє відображення...

- Ааааааааа! - закричала й різко зірвала кільце з пальця, обдерши шкіру. Мене тут же вивернуло прямо в раковину...

Я важко дихала й не могла повірити... умившись, в дзеркало я подивитись не змогла...

Якась дівчина постукала у двері.

- Гей, хто там? Все гаразд? Я чула крик...

- Я палець поранила, все добре! - збрехала я.

- Тоді звільняй приміщення швидше! Ти тут не сама! І кров змий за собою, якщо що...