ГЛАВА 3 . ТУРНІР ЗИМОВОГО СОНЦЕСТОЯННЯ

Індаріс

Кожного року наприкінці першого семестру в Альбатарісі відбувалося те, чого з острахом та нетерпінням чекав кожен першокурсник. Турнір Зимового Сонцестояння — грандіозне змагання між Орденами, де ми мали вперше довести, чого варті наші стихії. Увесь корпус стояв на вухах. Кадети тижнями пропадали на полігонах, намагаючись бодай приблизно вгадати, які саме випробування магістри придумають цього разу. Але це було марно — завдання ніколи не повторювалися, і кожен новий рік приносив абсолютно свіжі, витончені й небезпечні пастки.

У кадетській їдальні тільки про це й говорили. Старшокурсники-адепти, відверто дражнячи нас і насолоджуючись нашою панікою, раз у раз підливали оливи у вогонь. Вони змовницьки схилялися над столами і лякали нас моторошними оповідками про минулі роки.

— Думаєте, це просто дитячі забави? — зловтішно шепотів Калеб, крутячи в руках порожній кубок. — Минулого року магістри так закрутили бойові руни, що двоє кадетів ледь не загинули на місці, а ще трьох витягли з лабіринту з такими пораненнями, що цілителі збирали їх по шматочках до самої весни. Магія не прощає помилок, дрібното. Особливо в найдовшу ніч року.

Я слухав цей шепіт, посміхаючись. Всі ці казки адептів мали б лякати мене, але в моїх жилах замість страху закипав шалений азарт. Я сподівався, що в лабіринті ми з Ліліт будемо в одній команді, пліч-о-пліч захищаючи прапор нашого Ордену Вогню. І я був готовий спалити будь-яку пастку магістрів, щоб довести їй і всьому Альбатаррісу, що я не дарма зрікся стихії вітру  - стихії свого роду.

Нарешті настав день вирішального відбіркового бою. У команді найкращих кадетів Ордену Вогню було всього п'ять вільних місць, і двадцять першокурсників горіли шаленим бажанням отримати одне з них. Кожен до нестями сподівався, що це омріяне місце на Турнірі Сонцестояння належатиме саме йому.

Яке саме випробування приготував для нас суворий магістр Ордену Вогню, ніхто не знав, і тому в моєму серці важкими ударами билася тривога. Коли нас вивели в центр базальтового полігону, умови оголосили без жодних прелюдій: це мав бути запеклий бій «всі проти всіх». Місце в заповітній п'ятірці отримають лише ті п'ятеро кадетів, які останніми залишаться стояти на ногах. Ніяких правил і союзів.

Але ми навіть не здогадувалися, який небезпечний сюрприз приховав від нас магістр.

Щойно ми зайняли свої позиції на випаленій арені, готові атакувати один одного, по всьому полігону пролунав важкий металевий скрегіт. Масивні залізні ґрати в кутках стрімко піднялися, і з темних підземель на світло з диким, лютим гарчанням вискочила ціла зграя гігантських тіньових гончаків. Вони виткалися з чистого нічного диму, шкірячи білосніжні ікла, з яких капала отрута.

Хаос спалахнув за одну секунду. Бій за виживання почався.

Перші секунди перетворилися на суцільне безумство. Двадцять кадетів, які ще мить тому збиралися атакувати один одного, в паніці кинулися врозтіч, коли на арену вискочили тіньові гончаки. Повітря розірвали крики. Кадети хаотично скидали руки, викидаючи вперед нерівні, слабкі спалахи вогню та виставляючи тремтячі вогняні щити, але тіні легко пробивали їх.

Я не став чекати, поки мене розірвуть. Глибоко вдихнувши, я змусив багряний жар закипіти у моїх жилах, виводячи енергію прямо в долоні. Але мої очі шукали лише її.

Ліліт була за кілька десятків метрів. Двоє кадетів-вампірів спробували скористатися панікою і виштовхнути її з арени потужними ментальними хвилями, але вони недооцінили її кров. Дівчина різко викинула руки вперед, формуючи перед собою щільний, палаючий диск захисту, який з шипінням поглинув їхню атаку. Проте прямо за її спиною з густих тіней уже виростала гігантська гонча, готуючись до стрибка.

— Ліліт, ззаду! — закричав я, зриваючись на біг.

Відстань була надто великою. Я б не встиг фізично добігти. Діючи на чистих інстинктах, я задіяв те, що мав тримати в найглибшій таємниці — свою першу, ельфійську стихію.

Я різко крутонув правою рукою, згенерувавши невидимий, жорсткий потік Вітру, і спрямував його під ноги гончій. Тварюку на секунду хитнуло, її стрибок збився. Тієї ж миті я виставив ліву долоню, наповнюючи цей самий повітряний потік шаленим Вогнем. Дві стихії всередині мене злилися: Вітер роздмухав сухий жар, перетворюючи його на концентровану, люту вогняну стрілу. Вона з ревом пробила повітря і влучила прямо в груди монстру. Гонча пронизливо скавучала, коли біле світло мого змішаного удару спопелило її димну сутність.

Ліліт блискавично обернулася на вибух. Вона не помітила мого Вітру — в залі було надто багато пилу й диму, — але побачила силу мого Вогню. В її вишневих очах спалахнув хижий азарт. Вона різко змахнула кистями рук, випускаючи з пальців кілька тонких, розпечених до білого вогняних лез, які миттєво добили залишки тіні.

Одним плавним рухом вона опинилася поруч, і ми стали спина до спини.

— Непогано, ельфійський хлопчику! — крикнула вона, важко дихаючи. Я відчував лопатками жар, який ішов від її тіла. — А тепер тримайся. Нас хочуть вибити.

Я простежив за її поглядом. Користуючись тим, що гончаки відволіклися на інших, троє кадетів-конкурентів синхронно підняли руки, спрямовуючи потужну об'єднану ментальну хвилю Вогню прямо в наш бік. Вони хотіли позбутися сильних суперників. Нам обом потрібно було згенерувати максимум енергії, щоб виставити спільний щит і втриматися на ногах.