Глава 19. Без правил і кайданів

Чорна вежа не мала нічого спільного зі світлими й величними залами Магічного корпусу академії. Вона височіла посеред глибокої скелястої ущелини, куди ніколи не заглядало сонце, немов гігантський обвуглений шип, висічений із базальту та темного обсидіану. Тут, у серці Ордену темних магів, повітря буквально вібрувало від концентрованої магії — небезпечної, але неймовірно привабливої.

Індаріс повільно йшов попереду, ведучи Еву за собою крізь анфіладу залів. Дівчина не могла відірвати від нього погляду, заворожена дивовижною та водночас лячною схожістю з її колишнім наставником. Він скидався на темне втілення Седріса. На ньому був приталений чорний шкіряний мундир, груди якого прикрашала витончена золота вишивка у вигляді химерних рунічних візерунків. Напіввідкритий комір із багряною підкладкою підкреслював його бліду шкіру, а важкий темний плащ із витонченою золотою фібулою на плечах м'яко шелестів по кам'яних плитах підлоги.

Вони спустилися до підземного ярусу вежі, де вхід у головну залу нагадував величезну печеру, прорубану просто в скелі. Стіни з темного каменю поросли вологим мохом, зі стелі подекуди звисали гострі сталактити, а простір освічувався лише смолоскипами, що тримали в руках безмовні вартові.

Іноді повз них проходили інші адепти ордену. Вони віталися доброзичливо, але ніхто не витріщався здивовано на дівчину. Всі були зайняті своїми ділами. Тут не було чепурних мундирів, різнокольорової форми студентів академії. Адепти Чорної башти носили практичний темний одяг із цупкої шкіри. У їхніх поглядах не було студентської легкості — лише холодна зосередженість воїнів.

Індаріс показав Єві тренувальні арени, що розкинулися внизу підземної печери і вражали своєю ефективністю. Тут не вивчали нудну теорію, тут відпрацьовували бойові і потужні захисні закляття. Вони заклинали дике темне полум'я, підкорювали блискавки суто силою волі.

— Наші тренування не прощають помилок, Єво, — тихо промовив Індаріс, зупиняючись біля краю базальтового уступу й обертаючись до дівчини. Його карі очі забриніли прихованим теплом. — В академії вас вчать боятись хаосу й пригнічувати свій потенціал. Вас тримають у клітці з правил. А тут ми вчимо контролювати цей хаос, робити його своєю зброєю. Твоя унікальна магія чотирьох стихій потребує саме такої свободи. Тут ти нарешті вдома.

Єва дивилася на Індаріса вже не так вороже. Її думки були у повному смятінні. Вона знову й знову згадувала той невблаганний, крижаний вираз обличчя Седріса, від якого в душі все німіло. Він ніколи їй не пробачить. Дорога назад, до Білої вежі, схоже, зачинилася для неї назавжди. Чорна вежа більше не здавалася дівчині похмурою в'язницею — тепер вона бачилася єдиним прихистком, де її справжню силу нарешті були готові прийняти й захистити.

Наступного ранку Індаріс привів Єву на нижні яруси Чорної вежі, де розташовувалася тренувальна арена. Це було величезне плато, оточене гострими скелями, по периметру якого згрупувалися десятки адептів.

— Ну що, Володарко Бурі, готова до справжніх розваг? — підморгнув Індаріс. Його карі очі весело зблиснули. — Забудь усе, що тобі казали про пасивні щити. Сьогодні правила диктуєш ти.

Все відбулося блискавично. Він зробив знак рукою, і з протилежного боку арени, виламуючи дерев'яні перегородки, з диким гарчанням вискочили троє величезних тіньових гончаків — Єва бачила ці магічні сутності вперше. Вони стрімко кинулися на дівчину.

Єва на мить завагалася, але швидко зорієнтувалася. Вона різко викинула руки вперед і ударна хвиля з вогняних іскор та блискавок вдарила по нападникам. Її магія вогню виявилася такою сильною, що тіньові гончаки розсипалися на попіл ще до того, як встигли добігти.

Арена одразу ж вибухнула схвальними вигуками, свистом та аплодисментами адептів.

— Оце так прикурила! — крикнув хтось із натовпу.
— Непогано для кадетки з Білої вежі! — підхопив інший.

Індаріс задоволено всміхнувся, скинув свій важкий чорний плащ і вийшов на середину тренувального майданчика.

— Що ж, пухнастиків ти здолала. А як щодо справжнього суперника? Спробуй поборотися зі мною!

Навколо них одразу злетілися підбадьорюючі крики глядачів. Почався запеклий бій. Вони билися майже нарівних. Єва ухилялася від його темних блискавок, атакувала вогняними сферами. Індаріс діяв граційно й технічно, явно піддаючись, але тримаючи високий темп. Зрештою, спритним обманним маневром він збив її з ніг і притиснув до землі, переможно всміхаючись:

— Ну що, здаєшся?

Єва важко дихала, але здаватися не збиралася. Скориставшись тим, що він розслабився, вона прикликала магію землі — товсті міцні гілки, наче канати, миттєво обвили його тіло й знерухомили. Проте вирішального удару завдала ментальна магія води. Невидима водна хвиля м'яко, але потужно пробила ментальний захист мага і вдарила в розум. Індаріс на мить розгубився, втратив рівновагу, і вже за секунду Єва переможним рухом притиснула його плечі до чорного каменю підлоги.

Арена просто вибухнула від загального реготу й криків. Адепти несамовито свистіли, закидаючи свого лідера дружніми жартами:

— Чистий нокаут!

— Індарісе, вона тебе зробила як хлопчиська! — реготали темні маги.

Єва піднялася — усміхнена, розчервоніла від шаленого азарту, і граційно протягнула йому руку, щоб допомогти підвестися. На душі в неї вперше за довгий час стало легко й неймовірно тепло. Тут, серед цих шумних, безтурботних і щирих людей, вона раптом відчула себе абсолютно своєю.

Гірський вітер легенько розвівав її золотаве волосся, а в зелених очах яскраво палахкотіли іскри магічної сили. Індаріс ухопився за її долоню, підвівся, але руку так і не випустив. Їхні погляди зустрілися. Магу здалося, що на якусь коротку секунду весь навколишній світ, шум арени та вигуки адептів просто розчинилися в глибині цих дивовижних зелених очей.