Глава 18. Чорна башта і кров Редорганів

Блідий і непритомний Арі лежав на ліжку в лазареті. Ефі міцно тримала брата за руку, не зводячи з нього заплаканих очей. Єва ж самотньо стояла біля вікна, вдивляючись у нічну темряву, і приречено думала про те, що тепер буде з усіма ними.

Важкі двері відчинилися, і до кімнати увійшов Верховний Магістр Кроу. Його обличчя було незвично збентеженим. Він повільно підійшов до Єви і пильно подивився на неї. Магістру не потрібно було навіть питати про те, що сталося. Дівчина просто заплющила очі й покірно підкорилася долі. Вона знала, що відбудеться далі. Кроу без жодних зусиль витягне з самого дна її пам’яті все… геть усе до кінця.

За кілька секунд гама емоцій на обличчі Магістра змінилася неймовірно швидко: від глибокого здивування до спалаху гніву, який знову поступився місцем приголомшливому подиву.

— Єво, йди за мною, — тихо й серйозно промовив він.

Дівчина безладно кивнула і покірно пішла слідом за ним довгими гвинтовими сходами. В кабінеті Верховного Магістра панувала тиша, тут нікого не було. Кроу розвернувся до неї, і в його погляді більше не було злості — лише нескінченні запитання.

— Чому ти нічого не сказала? — з докором запитав він. — Я ніколи не був тобі ворогом, Єво. Я б допоміг. Те, що я побачив... це справді твій елементаль води, Срібний дракон?

Єва лише тихо хитнула головою на знак згоди.

— А Фенікс?

— Я думаю, це мій елементаль вогню, — ледь чутно відповіла дівчина, дивлячись у підлогу. — Він ніколи не з’являвся раніше. Лише сьогодні, коли Арі...

— Але навіщо було діяти так нерозважливо? Чому ти викрала «Подих небес»? — Кроу важко зітхнув.

Вони обоє були настільки поглинуті цією розмовою та сильними емоціями, що навіть не помітили, як у дверях кабінету раптом з’явився Седріс.

— Ти... викрала кристал з Ордену Вітру? — голос Седріса пролунав глухо й абсолютно мертво.

Єва різко обернулася. Вона поглянула на магістра і побачила в його очах такий невимовний біль від зради, що її власне серце болісно стислося в грудях. Дівчина мовчала. Що вона могла сказати у своє виправдання?! Седріс зрозумів усе без слів, лише з її збентеженого, винного погляду. За мить вираз його обличчя змінився, а погляд став абсолютно крижаним і жорстоким.

— Кадетка Лісовська має бути негайно відрахована з корпусу і вислана за межі Фонтейї, — нещадно відкарбував він.

Магістр різко розвернувся і вийшов із кімнати, гучно гримнувши важкими дубовими дверима.

Щось немовби назавжди згасло в грудях у Єви. Вона безсило опустила голову й більше не змогла стримати гарячих сліз, що рясно покотилися щоками. Він тепер ненавидить її. Усе було скінчено.

Верховний Магістр Кроу тим часом немовби отямився від важкого сну. Він знову подивився на дівчину, але тепер його погляд здавався втомленим і глибоко розгубленим. Єва бачила цього сильного, могутнього мага таким безпорадним уперше в житті.

— Іди до своєї кімнати, Єво, — тихо, майже пошепки промовив Кроу, притиснувши пальці до скронь. — Мені потрібно подумати над усім цим наодинці.

Думки Єви крутилися в голові шаленим вихором. Спочатку вона панічно міркувала про те, що їй варто негайно зібрати речі й потайки покинути Фонтейю, поки її не вигнали з ганьбою. Але потім з відчаєм згадувала про своїх друзів, дивовижних елементалів та могутню магію, що прокидалася в ній і ставала сильнішою з кожним днем. Безпорадність накривала дівчину з головою. Вона опинилася на роздоріжжі й геть не знала, куди їй тепер іти та кому вірити.

Глибока ніч повільно опускалася на Фонтейю. Втративши лік часу, Єва блукала порожнім нічним садом, аж поки не присіла на свою улюблену дерев'яну лаву. Тут, у затишку розлогих дерев, завжди було приємно слухати ніжну, кришталеву пісню дзвіночків — дивовижних магічних квітів. Дівчина мимоволі згадала свій найперший день в академії. Тоді вона сиділа на цьому ж самому місці, така ж розгублена й засмучена, як і зараз.

Її гіркі роздуми раптово перервав чийсь тихий крок. Єва здригнулася й підвела голову. Перед нею стояв один із кадетів. Вона кілька разів бачила його на закритих полігонах Ордену Вогню, але ні разу не спілкувалася з ним особисто.

— Привіт, Єво, — незнайомець підійшов ближче й тривожно озирнувся. — Мене прислав твій друг, Корвін. Він каже, що сталося щось жахливе, і терміново хоче зустрітися з тобою. Ходімо швидше, він чекає у безпечному місці.

Стривожена звісткою про Корвіна, Єва навіть не подумала нічого розпитувати. Вона довірливо підвелася й поспішила слідом за хлопцем. Вони швидко пройшли через кілька таємних просторових порталів і опинилися у віддаленому, занедбаному крилі замку, куди кадети зазвичай ніколи не заходили. Повітря тут пахло пилом та старою магією.

Раптом позаду себе Єва почула ледь помітний шурхіт. Вона інстинктивно почала розвертатися, але було вже запізно — густий, непроглядний морок миттєво опустився на її свідомість, і дівчина безсило впала на кам'яну підлогу.

Єва повільно розплющила очі. Вона лежала у напівтемній кімнаті на широкому ліжку, накритому важким оксамитовим балдахіном темного відтінку. За вікном лише починався світанок, фарбуючи небо у блідо-рожеві барви. Дівчина сіла й розгублено обвела поглядом багате оздоблення покоїв. В академії їй ніколи не доводилося бачити подібної розкоші. У глибині серця раптом спалахнула слабка іскра надії: а що, як це особисті кімнати Седріса, і він усе-таки змилосердився та пробачив її?