Глава 16. Око Бурі прокидається

Канікули добігли кінця, і стіни Магічного корпусу знову наповнилися галасливим студентським життям. Ефі з радістю пригощала Єву домашніми ласощами, які передала турботлива мати. Тепер друзі збиралися вчотирьох значно рідше — лише для того, щоб спробувати розгадати таємницю двох залишенених артефактів. Проте слова, вичитані в стародавньому манускрипті, досі лишалися непосильною загадкою.

Корвін виглядав зовсім ошалілим. Він годинами пропадав у своєму фон-паді, безуспішно вишукуючи бодай якісь зачіпки. Арі повністю занурився в підготовку до вирішального іспиту на звання адепта, а Ефі з головою поринула у вивчення нового курсу «Технологія анімага». Єва ж наважилася на радикальний крок — вона потайки кинула заняття з ментальної магії. Професорка Меланта Бріан читала чужі думки, мов розгорнуту книгу, і дівчина до нестями боялася, що Магістриня проникне в її свідомість. Один необережний крок — і всі їхні небезпечні таємниці випливуть на поверхню. Можливо, саме тому зустрічі з Седрісом перетворилися для неї на справжній рятівний острівець спокою… Він, на щастя, не вмів зазирати в чужі думки.

Суботнього дня Єва прогулювалася з Седрісом затишними вуличками Ксантіса. Вони ліниво розглядали розкладені на прилавках товари та ласували морозивом, яке дівчина встигла щиро полюбити, аж раптом повз них стрімко промайнула примарна постать у сірому плащі. Магістр миттєво насторожився. Попросивши Єву зачекати його біля фонтана на їхньому улюбленому місці, він кинувся навздогін. Це був Слідопит Попелу — дівчина впізнала його безпомилково. Коли Седріс повернувся, у його руках був сувій, скріплений сургучною печаткою. Єва не наважилася ні про що розпитувати, а магістр не поспішав ділитися почутим. У повітрі виразно пахло новою, тривожною таємницею.

Увечері того ж дня в кабінеті Верховного Магістра скликали термінове засідання. На напружених обличчях присутніх танцювали тривожні тіні від полум’я світильників. Седріс мовчки протягнув Верховному Магістру таємне послання від головного хранителя Ока Бурі. Кроу розгорнув пергамент і заглибився в читання. Далеко на півночі, в Адамантових горах, на одному з найвищих стрімчаків ховалося затаєне місце, де колись Магістр Альбатарріс запечатав Око Бурі. Його спокій оберігав елітний загін спостерігачів. Але тепер головний вартовий уже кілька місяців доповідав про нестабільність: магічний захист тоншав, і дикі сутності дедалі частіше просочувалися крізь проріхи у Фонтейю.

— Ми маємо негайно вжити заходів, щоб запобігти найгіршому, — стурбовано промовив Кроу, згортаючи листа.

— Можливо, ми вже спізнилися, — прошепотіла Меланта, і її прекрасне обличчя затінив смуток.

— У будь-якому разі ми зобов'язані підготуватися самі й загартувати наших кадетів. Вони не повинні залишатися безпорадними перед цією загрозою, — Пірокс, як завжди рішучий, карбував кожне слово, немов рубаючи повітря. — Пропоную створити елітну спецгрупу з найбільш обдарованих студентів. Нам потрібно терміново навчати їх бойової магії та мистецтва опору стихіям.

— Боюся, іншого виходу в нас просто немає, — похмуро кивнув Верховний Магістр.

Уже наступного ранку у холі Білої Вежі з'явився офіційний наказ. Зважаючи на «нестабільність магічного фону», оголошувався терміновий набір до елітної спецгрупи з посиленого вивчення бойових заклять. Туди відбирали кадетів і адептів із найвищим магічним потенціалом. Галасливий натовп студентів з'юрмився біля табло, і кожен потай сподівався відшукати своє ім’я серед обраних.

Коли Єва натрапила поглядом на власний запис, її серце на мить стислося. Корвін також був у списку. Для них це стало одночасно і прокляттям, і порятунком. З одного боку, пильний нагляд найсильніших магів академії значно ускладнить пошуки решти артефактів. З іншого — де ще вчитися захищати власне життя, як не на закритих полігонах Ордену Вогню? Зустрівшись із Євою поглядом у натовпі, Корвін лише похмуро й розуміюче кивнув. Час розмов закінчився. Починалася справжня підготовка до війни.

«Від однієї війни до іншої, — приречено подумала Єва, відводячи очі. — Мені від цього ніяк не втекти».

Перші практичні заняття на засекречених полігонах Ордену Вогню мали розпочатися вже за кілька днів.

Засекречена територія Ордену Вогню зустріла першокурсників диханням розпеченого каміння та сухого гірського вітру. Коли важкі залізні ворота з гуркотом зачинилися за спинами кадетів, Єва мимоволі здригнулася. Тут усе відрізнялося від затишних аудиторій Ордену Землі. Полігон являв собою величезну арену, висічену просто в базальтовій скелі, де повітря тремтіло від залишкового тепла нещодавніх заклять, а стіни були посмуговані глибокими чорними підпалинами.

Посеред арени, заклавши руки за спину, на них уже чекав магістр Пірокс Сульфур. Його суворий погляд здавалося бачив кадетів наскрізь. Поруч із ним, невимушено спершись на тренувальний манекен, стояв високий старшокурсник. Його виправка та червоний шеврон на плечі безслівно промовляли: перед ними найкращий адепт Ордену Вогню, чиє ім'я вже гриміло на всю академію. У його розслабленій позі відчувалася небезпечна грація хижака, готового до стрибка.

— Вітаю у пеклі, кадети, — голос Пірокса прогримів над ареною, немов удар грому, розігнавши залишки студентського шепоту. — Якщо ви думали, що магія — це лише гарні фокуси з пергаментами, то Орден Вогню швидко позбавить вас цих ілюзій. Око Бурі нестабільне. Світ змінюється. І або ви навчитеся випалювати загрозу до того, як вона знищить вас, або станете попелом. Пощади не чекайте.

— Ми почнемо з базового, але найважливішого елементу бойового ремесла — щита опору стихіям, — продовжував Пірокс, заклавши ліву руку за спину. — Запам'ятайте раз і назавжди: бойовий щит — це не просто пасивна стіна, об яку розбиваються ворожі закляття. Це жива, динамічна структура. Коли на вас летить стихійне закляття, ваш захисний купол повинен миттєво підлаштуватися під його частоту. Магістр різко підняв праву руку, і навколо його долоні на мить спалахнула напівпрозора золотиста сфера, яка з тихим дзижчанням завібрувала в повітрі. Він ще декілька хвилин пояснював як створити щит і як його утримувати.