Глава 15. Ім’я Водяного дракона

Попереду чекав тиждень Різдвяних канікул. Академія поступово пустіла — кадети з радісним гамором роз’їжджалися по домівках. Єві ж не було куди поспішати, тож вона залишалася в стінах Альбатаріса. Дівчина втішала себе думкою, що нарешті матиме вдосталь часу для пошуків у благословенній тиші порожньої бібліотеки.

Ефі, прощаючись, міцно обіймала подругу і ледь не плакала — вона не хотіла розлучатися навіть на короткий тиждень. Арі лагідно потягнув сестру за руку, нагадуючи, що мама вже напевно дістає з печі її улюблений пиріг. Кришталеві човни повільно відчалювали від берега, виблискуючи на сонці. Друзі довго махали Єві рукою, аж поки їхні силуети не розчинилися в далині.

Наступного ранку дівчина вирушила до бібліотеки. Заглибившись у нескінченні лабіринти стелажів, де пахло старим пергаментом та магічним пилом, Єва врешті натрапила на цінну інформацію. Виявилося, що наймогутніші маги минулого іноді володіли елементалями у подобі драконів. Колір луски визначав не лише стихію істоти, а й її характер.

Срібло нерозривно пов'язувалося з місячним сяйвом, що віддзеркалюється у воді, та з кришталево чистими гірськими джерелами. Такий дракон вважався священним охоронцем «живої» води. Сріблясто-білі велетні панували над дощами та туманами; вони славилися спокоєм та розважливістю, на відміну від лютих золотих чи підступних чорних та червоних драконів.

Одного дня серед нескінченних книжкових лабіринтів Єва помітила професорку Сільвану, яка викладала «Основи елементалізму». Жінка зосереджено гортала масивний стародавній фоліант, сторінки якого тихо шелестіли в бібліотечній тиші. Дівчина несміливо підійшла ближче й привіталася.

— Рада бачити таку відданість навчанню навіть під час канікул, кадетко Лісовська, — професорка підняла погляд і м’яко усміхнулася. — Шукаєте щось особливе?

— Просто хотіла зібрати додаткову інформацію про природу елементалів та методи керування ними, — Єва на мить завагалася і додала зніяковіло: — Ви ж знаєте, мій Елементаль Вітру досить пустотливий і поки що зовсім некерований.

Викладачка схвально кивнула, заохочуючи дівчину до розмови.

— І що ж саме вас найбільше турбує у цій темі?

— Мені цікаво... чи зможу я колись пробудити елементалів Води чи Вогню? — запитала Єва, намагаючись, щоб її голос звучав природно.

— Теоретично це можливо, — підтвердила професорка Сільвана. — Сильні маги часто здатні опанувати кілька стихій, якщо їхній внутрішній дух достатньо гнучкий.

— А якими вони бувають... ці елементалі Води?

— О, вони надзвичайно мінливі. Залежно від волі та сили мага, вони можуть приймати будь-яку подобу: від невинної кришталевої краплі до могутнього Водяного Дракона.

Почувши останні слова, Єва миттєво пожвавилася, а її серце кануло кудись углиб.

— Невже справжнього дракона?

— Так, — Сільвана на мить замислилася. — Але такий велетень, здається, з’являвся востаннє років тридцять тому. Я тоді ще була дитиною.

— Розкажіть про нього, професорко! — очі Єви сяяли від нетерпіння, у них читалося німе благання продовжувати.

— Ну що ж... — професорка відклала фоліант. — Володарем того легендарного Срібного Дракона був один із попередніх Магістрів Ордену Води. На жаль, він загинув під час кривавого повстання вампірів, забравши секрет своєї сили в могилу.

Вона зробила коротку паузу, і її голос став тихішим, майже таємничим:

— Перекази свідчать, що сила срібного змія сягає піку під час повного місяця. У такі ночі вода цілком підкорюється небесному світилу в ритмі припливів. Ці істоти — сама мінливість: вони здатні обертатися на пару, ставати міцними, як лід, або безслідно розчинятися в океанічних глибинах. Окрім влади над хвилями, їм приписували здатність дихати «срібним інеєм» — магічним холодом, що миттєво паралізує ворога, але не вбиває його.

Сільвана продовжувала, дивлячись кудись повз Єву, наче згадуючи старі картинки з книг:

— Не менш дивовижною була і їхня луска. Це справжнє живе срібло, наділене імунітетом до заліза чи полум'я.

— Значить, Магістр знав, як саме закликати свого дракона... — необачно вирвалося у Єви.

Професорка здивовано подивилася на дівчину.

— На жаль, про це мені нічого не відомо. Це таємне знання вищого рівня, яке ніколи не виносилося за межі особистих записів Магістрів.

Коли розмова закінчилася, Єва ще довго блукала між високих стелажів. Вона переглянула десятки сувоїв, але в жодному з них не знайшла відповіді на головне питання: як за власною волею закликати срібного звіра і як дізнатися його потаємне ім’я, що дає владу над стихією.

— Ти повернулася, золотокоса дівчино, — промовила перша німфа, і її голос прозвучав не як людська мова, а як лагідний шепіт прибою на світанку. — Твої очі повні тіней. Бажаєш, щоб перлина розігнала туман твоєї долі?

Єва озирнулася. Ярмарок вирував, розцвічений яскравими стрічками та сповнений криків торговців, але тут, біля води, панувала химерна, майже обтяжлива тиша. Світ навколо став далеким і неважливим.

— Мене не цікавить майбутнє, — твердо відказала дівчина, хоча пальці її мимоволі стиснули тканину блакитної сукні. — Я шукаю знання про те, що дихає в глибинах. Мені потрібно знати про Елементаля Води.