Глава 13. Різдвяний бал та кришталева крапля

Останній тиждень перед Різдвом пролетів у приємній і гарячковій підготовці вбрання для балу. Дівчата годинами сиділи в кімнаті, малюючи ескізи та чаклуючи над тканинами. Підлога була завалена пожмаканим папером, який, втім, не лежав нерухомо — Зефірчик, скориставшись тим, що господиня захоплена роботою, підхоплював паперові кульки повітряними потоками й бавився ними, наче м’ячем. Фльор солодко спала на теплій ковдрі, а Камінчик раз у раз намагався підстрибнути вище, аби впіймати невловиму пустотливу хмарку.

Єва підсвідомо обрала довгу сукню з невагомого шовку. Тканина облягала її фігуру й струменіла до самої підлоги, наче розплавлене срібло. Колір вбрання постійно змінювався: від кришталево-білого, мов перший іній, до глибокого індиго — кольору неба перед справжньою грозою.

Тонкі шари шовку ворушилися навколо ніг Єви навіть тоді, коли вона завмирала, — здавалося, дівчину повсякчас обвіває невидимий вітерець. Плечі прикрашала накидка з магічного пір’я срібних птахів, що мерехтіло при кожному русі, відкидаючи на стіни живі відблиски.

— Ти виглядаєш приголомшливо, Єво, — тихо мовила Ефі, зачудовано торкаючись невагомої матерії.

Єва поглянула на своє відображення. У цьому вбранні вона більше не була просто кадеткою — вона виглядала як справжня Володарка Вітру. На шиї бракувало лише одного — особливої прикраси, яка б довершила цей стихійний образ.

Сама Ефі, як істинна представниця Ордену Землі, обрала сукню, що здавалася живою частинкою лісу. Тканина насиченого смарагдового кольору переливалася відтінками вогкого моху та хвої. Головною магією був корсет: сплетений із гнучких золотих лоз, він повільно рухався, підлаштовуючись під кожен подих дівчини. Поділ прикрашали розквітлі проліски з діамантовими пелюстками, а за кожним кроком Ефі залишався ледь помітний шлейф золотистого пилку, що пахнув весняним садом.

— Я схожа на лісову королеву! — захоплено прошепотіла брауні, кружляючи перед дзеркалом.

До кожного костюму додавалася маска, адже це мав бути маскарад. Євине обличчя прикривала срібна маска із мерехтливим ніжним узором і білим та срібним пір’ям птахів.

Нарешті Різдвяний вечір настав.

Велика зала Альбатурріса нагадувала серце гігантського діаманта. Тисячі маленьких срібних сніжинок, наче крихітні зірки, повільно кружляли під склепінням, відкидаючи блакитні відблиски на льодові скульптури, якими була прикрашена кімната. Між колонами стояли срібні ялинки з великими срібними і золотими кулями, які створили маги Ордену Води. Кожен бажаючий міг підійти, подивитися в кульку і побачити головну подію наступного року в своєму житті. Це був приємний сюрприз від Магистрині Бріан.  Прозорі квіти магнолій  — створені Ефі повільно розпускалися, випускаючи замість пилку дрібні сріблясті сніжинки, що танули в повітрі. Гірлянди з «Морозних конвалій» звисали зі стелі; кожна квітка була схожа на філігранну льодову скульптуру, яка ледь чутно передзвонювала, коли повз неї пролітав потік повітря. Це звук ніжно лунав по залі як чарівна музика.

Центральною окрасою тераси став фонтан, над яким Єва та Ефі чаклували кілька вечорів поспіль. Замість звичайної води з високої чаші, вирізьбленої з цільного шматка гірського кришталю, пульсував густий, іскристий нектар кольору північного сяйва. Щойно цей напій торкався повітря, він перетворювався на невагомі хмаринки солодкого снігу. Кадети могли підставити келихи й отримати освіжаючий «Зимовий коктейль», що смакував як суміш медової роси та свіжої м’яти.

Але справжнє диво відбувалося кожної десятої хвилини. Фонтан раптом завмирав, а потім із тихим срібним дзвоном вистрілював угору тисячами дрібних крапель. У повітрі вони не падали донизу, а спалахували й оживали: з бризок нектару формувалися крижані метелики та крихітні колібрі. Вони мали прозорі крильця, що переливалися всіма барвами райдуги. Пташки розліталися по всій терасі, сідаючи на плечі гостям і тихо щебетали мелодії різдвяних пісень.

Коли Єва ступила на верхню сходинку головних сходів, розмови внизу на мить стихли.

Її сукня жила власним життям: тканина м’яко пульсувала, переливаючись від срібла до глибокого індиго. Руде волосся дівчини, укладене у високу зачіску, здавалося короною з живого вогню на тлі морозного відтінку вбрання. Вона відчувала на собі сотні поглядів — захоплених, заздрісних і просто зачудованих. Один з них вона шукала жадібно і з надією.

Він дивився на неї, не скриваючи захоплення. Седріс не міг не впізнати Єву навіть у масці. Її золоте волосся, що горіло як тихе полум’я, видавало її. Сьогодні Магістр виглядав справжнім втіленням стихії, яку він очолював. Його костюм був пошитий із шовку кольору нічного неба, що іскрився під світлом магічних люстр, наче розсип зірок. Високий комір камзола прикрашало срібне шиття у формі вихорів, а на грудях виблискували ордени, що свідчили про його могутність. Його маска була витвором мистецтва: виточена з прозорого гірського кришталю. Вона нагадувала застигле крижане полум'я і приховувала верхню частину його обличчя, залишаючи видимими лише лінію суворих вуст та крижаний блиск очей.

— Ти виглядаєш... небезпечно, — почула вона тихий голос поруч, коли Седріс підійшов до неї.

• Від вас неможливо щось приховати, Магістре. – Єва посміхнулася до нього і помітила як їх костюми гармонійно набувають однакового кольору нічного неба. Вона зашарілася і подумала - добре що маска приховує це. Він ніжно взяв її за руку у повів в коло до першого танку.