Глава 11: Сніг, вогні та заборонений вихід

Незважаючи на те, що у Фонтейї квітла розкішна весна, стрічки Фонтнету щодня нагадували про інший світ. Світ людей уже занурився у передноворічну метушню.

— Єво, я більше не можу дивитися на ці фото імбирного печива через екран! — Ефі рішуче закрила свій фон-пад. — Нам потрібне справжнє Різдво. Горнятко гарячого шоколаду, пухнасті светри і… шопінг. Справжній, людський шопінг!

Єва з острахом глянула на важкі двері їхньої вежі.

— Але ж вихід суворо заборонений через ці напади. Патрулі всюди.

— Патрулі стережуть головні брами, — змовницьки прошепотіла брауні. — Але вони забули про старий тунель під Орденом Землі, який колись використовували для постачання продуктів. Арі розповів мені про нього по секрету.

Через годину, переодягнувшись у звичайний теплий зимовий одяг, дівчата спустилися в підземелля. На Єві були її улюблені блакитні джинси і біла коротка шубка, яка так лічила до її золотистого волосся. Дівчата прокралися крізь сирий тунель. Коли вони нарешті відчинили іржаві двері і пройшли через холодну темну печеру до виходу, їх засліпило біле світло. Вони стояли на березі озера і вдалині виднілося місто. Замість травневих пахощів Фонтейї в обличчя вдарило морозне повітря, що пахло хвоєю.

Містечко Келбер у світі людей виглядало як ілюстрація до казки. Бруківка була припорошена пухким снігом, а над вузькими вуличками горіли гірлянди у формі зірок. Дівчата з криками радості кинулися до першої ж лавки з теплими речами.

— О, дивись, цей синій шарф точно підкреслить твої очі! — Ефі приміряла величезну шапку з помпоном.

Єва нарешті розслабилася. Вона розглядала вітрини, забувши про артефакти, вампірів і пророцтва. В руках у неї вже було кілька пакунків із новими сукнями та прикрасами.

Екран фон-пада спалахнув, і знайома мелодія сповістила про нові повідомлення. Кілька місяців вона не мала жодного зв’язку із земними друзями, але тепер, коли дівчина опинилася поза межами чарівних земель, її телефон нарешті по-справжньому ожив. Єва отримала листи від Олени та від Алекса — хлопця, який був її першим коханням.

Спершу вона відкрила чат із подругою. Серце відлягло: з Оленкою все добре, вона вже повернулася до Києва й з головою поринула в навчання в коледжі.

Затамувавши подих, Єва перейшла до повідомлення від Алекса. Хлопець разом із батьками облаштувався в Німеччині й тепер навчався в університеті. Він палко запевняв Єву, що ні на мить не забував про неї. Писав, що якщо їй знадобиться допомога, вона може будь-коли приїхати до них і, можливо, вони навіть навчатимуться разом.

На мить душу Єви обпалила гостра туга. «Може, кинути все це? Магію, пошуки артефактів, принца вампірів... і просто втекти до Алекса?!.. Ні…» — вона подумки хитнула головою. Вона не може. Тепер вона відьма, і її місце тут — серед магії та цих химерних створінь.

Єва потайки зиркнула на свою подругу, ховаючи екран гаджета.

Вони завітали до затишної кав'ярні, замовивши величезні порції какао з маршмелоу. Єва сміялася з розповіді Ефі, як раптом двері кав'ярні відчинилися, впустивши хмару пари та холоду. Усередині вона побачила високу постать у дорогому сірому пальті. Чоловік стенув плечима, скидаючи сніг, і повернувся в їх сторону, відкриваючи знайоме обличчя.

— Магістр... Седріс? — ледь чутно промовила Єва, відчуваючи, як серце пропускає удар.

Він не мав бути тут. У своєму людському вбранні він виглядав ще більш привабливим. Седріс повільно обвів поглядом зал і його блакитні очі зупинилися прямо на пакунках Єви.

Дівчата затамували подих. Їхні серця билися так гучно, що, здавалося, кожен навколо міг почути цей шалений стукіт. Седріс повільно підійшов до їхнього столика. Його погляд залишався суворим.

— Кадетки Лісовська та Оберон, — вимовив він низьким, небезпечно спокійним голосом. — Ви усвідомлюєте, що самовільне залишення території академії під час посиленої охорони карається негайним відрахуванням?

— Ми… ми просто хотіли купити дещо до Різдвяного балу, — затинаючись, прошепотіла Ефі.

Єва відчула, як серце підскочило вгору. Вона вже збиралася щось заперечити, але Седріс раптом ледь помітно всміхнувся. Дівчині на мить здалося, що в його очах спалахнули веселі бісики. Важка аура магістерської суворості миттєво розвіялася, поступившись місцем чомусь буденному й теплому.

— Але… оскільки я сам порушив правила, щоб випити найкращої кави в цьому місті, пропоную укласти пакт про ненапад.

Він без запрошення підсів до них, невимушено кинувши на сусідній стілець своє елегантне пальто. Цього дня Седріс зовсім не нагадував недосяжного напівбога. У простому джемпері та з розкуйовдженим від снігу волоссям він здавався просто неймовірно вродливим чоловіком.

— Магістре, ви… ви теж втекли? — приголомшено прошепотіла Єва.

— Навіть магістрам іноді хочеться відчути запах кориці, а не магічних есенцій, — він підморгнув дівчатам, і крига в його блакитних очах остаточно розтанула.

Вечір пролетів як одна мить. Седріс виявився чудовим співрозмовником: він щиро сміявся з розповідей Ефі про чудернацький побут брауні та сам поділився кількома кумедними історіями зі свого студентства. Виявилося, що колись вони так само тікали з Фонтейї, аби пограти в сніжки й випити гарячого шоколаду в улюбленому кафе. Коли ж настав час повертатися, Седріс запропонував Єві прогулятися до пристані, тоді як Ефі побігла вперед — «замітати сліди» в гуртожитку.