Глава 10. Підозрюваний

Ніч важким покривалом опустилася на вежі Альбатарріса, але в кабінеті Верховного Магістра все ще мерехтіло світло. Нарада тривала вже годину, проте рішення, яке б задовольнило всіх, так і не знайшли. У повітрі зависло важке усвідомлення: світ стоїть на порозі чогось неминучого й небезпечного.

Печатка Ока Бурі слабшала з кожним роком, і тепер здавалося, що вона може розсипатися в будь-яку мить, випустивши на волю первісний хаос. Зникнення «Подиху Небес» стало остаточним доказом — полювання за артефактами розпочато. Олії у вогонь підливали й зловісні смерті студентів та чутки, що повзли коридорами, наче липкий темний туман: Принц вампірів повернувся і він десь тут, в академії.

Верховний Магістр уже віддав наказ про посилення охорони, але в глибині душі розумів — звичайні вартові не зупинять стародавнє зло.

— Ми маємо змінити навчальний план, — порушив тишу Пірокс, його голос звучав різко й рішуче. — Першокурсники повинні вивчати «Основи бойової магії» та «Захист від темних сил» уже з другого семестру. Вони мають бути готові битися, а не просто гортати підручники!

Кроу мовчки сидів у своєму високому кріслі, вдивляючись у темряву за вікном. У його голові пульсувало лише одне питання: хто зміг непомітно викрасти кристал? Невже адепти Чорної Вежі вже просочилися крізь мури його власної академії, ставши невидимими тінями серед кадетів?

Седріс слухав Верховного Магістра, але думки його були далеко. Він знову й знову згадував той сонячний день, коли вони з Євою ласували морозивом, гуляючи вуличками Ксантіса… і той єдиний солодкий поцілунок.

Він і сам не розумів, що саме так нестримно вабило його до цієї дівчини. Зазвичай Седрісу подобалися витончені, холодні аристократичні красуні, з якими він завжди почувався на одній хвилі. Але ця рудоволоса кадетка пробудила в ньому щось… щось таке, що він роками старанно ховав на самому дні своєї душі. Що це було? Можливо, палка пристрасть чи неочікувана спрага любові, якої він раніше не знав.

Єва та Ефі сиділи в авдиторії, гортаючи стрічку фон-пада. Екран миготів засніженими зимовими пейзажами та оголошеннями про різдвяні ярмарки, розпродажі, але це було в звичайному світі людей, тоді як у Фонтейї все ще панувала квітуча пізня весна.

— Нам треба якось вибратися в місто, подруго, — змовницьки підморгнула Ефі.

— Хіба нам дозволено залишати корпус? — здивувалася Єва.

— Дозволено, якщо знати таємні стежки...

Дівчата так захопилися розробкою плану втечі, що не помітили, як до зали увійшов викладач. Його кроки були безшумними, наче в хижака.

— Я ваш новий викладач основ алхімії — Мортімер Вальє.

Ефі миттєво штовхнула подругу в бік:

— Дивись...

Єва підвела голову й побачила високого чоловіка з вугільно-чорним волоссям та шкірою, блідою, як шляхетна порцеляна. Його очі нагадували грозові хмари — холодні та проникливі. Він був беззаперечно вродливим, але ця краса здавалася небезпечною, мов гостре лезо.

— Він так схожий на лорда з того фото, — прошепотіла Єва, — але це не може бути він. Цьому чоловіку років тридцять п’ять. Він занадто старий для Принца.

На обличчі брауні відбився сумнів; було помітно, що в її голові вже народжується якась теорія.

Увечері, повернувшись до кімнати, Ефі виклала все, що встигла дізнатися. Професор Вальє прибув із далеких Північних розломів Адамантових гір лише на початку цього навчального року.

— Хто знає, які чари він міг використати, щоб змінити зовнішність? — міркувала Ефі.

Нагода підібратися ближче випала швидше, ніж вони сподівалися. Досліди з алхімії давалися Єві важко. Після практичного заняття професор Вальє підійшов до неї.

— У вас великий потенціал, кадетко Лісовська, але теорію варто підтягнути. Я пропоную вам додаткові заняття, — промовив він, і його голос прозвучав низько й оксамитово.

Ефі тут же підскочила до них, заявивши, що теж мріє про додаткову практику. Єва з полегшенням зітхнула — залишатися наодинці з цим загадковим чоловіком їй було ніяково.

Наступного дня дівчата прийшли до алхімічної лабораторії. Професор зустрів їх доброзичливою усмішкою, проте його погляд залишався гострим, як бритва. Поки він пояснював властивості магічних есенцій, Ефі різко смикнула подругу за рукав і очима вказала на руку викладача.

Єва подивилася на масивну печатку на його вказівному пальці. У глибині великого криваво-червоного каменю щось наче ворухнулося. Дівчині здалося, що там, затиснута в кристалі, повільно розправляє лапи крихітна червона саламандра.

«Зараз або ніколи», — промайнуло в думках Єви.

Коли професор схилився над колбами, пояснюючи процес дистиляції, Єва ніби випадково підійшла ближче. Вона знала: щоб зчитати думки, їй потрібен бодай миттєвий дотик. Серце калатало як навіжене. Удаючи, що хоче краще розгледіти інгредієнт, дівчина на мить торкнулася його передпліччя.

Світ навколо миттєво зник. Замість стін лабораторії Єву накрила крижана темрява, просякнута запахом старого заліза та вологої землі. Вона відчайдушно намагалася вхопитися бодай за якийсь образ і раптом побачила похмурі стіни стародавнього замку. Мортімер Вальє стояв там, схиливши коліно та опустивши голову перед постаттю в чорному плащі.