Глава 8. Орден Води

День, на який вони так чекали, нарешті настав. Дівчата підхопили підручники й зошити та побігли через підвісні мости до летючого острова, де розташувався Орден Води. Ще на підході вони почули дзюрчання тисяч струмків. З усіх скель та виступів острова у води озера зривалися крихітні потічки та величні водоспади. Дорога пролягала через сад, зарослий мохом і плющем, а в самому його кінці височів Дім Води — споруда, схожа на велетенський багатогранний кристал синього кольору.

Біля входу чатували вартові — дивовижні морські істоти, чия срібляста луска яскраво виблискувала на сонці. «Що ж вони тут охороняють?» — мимохіть подумала Єва. Вартові грізно прохрипіли:

— Пароль!

Єва дістала фон-пад і зачитала два слова, надіслані їм учора ввечері. Почувши вірну відповідь, вартові мовчки відступили. Дівчата зайшли всередину. Здавалося, вони занурюються під товщу води. Стіни рухалися, немов жива стихія, змінюючи колір від ніжно-бірюзового до насиченого індиго в міру того, як кадети спускалися темними гвинтовими сходами все нижче.

Зрештою вони опинилися в самому низу. Єві здалося, що вони вже на дні озера Телус. Стіни будівлі тут ніби розчинялися у воді: за темно-синьою поверхнею дівчата бачили водорості, корали, зграйки риб та примарні обриси великих підводних тварин. Кадетів на курсі було небагато — близько двадцяти.

Магістриня сьогодні виглядала приголомшливо: в обтислому комбінезоні зі срібної луски з високим коміром та асиметричним кроєм. Тонку талію підкреслював широкий пояс. Чорне волосся було зібране у довгий хвіст, прикрашений пурпуровими коралами та білими перлинами.

— Ефектно, — пробурмотіла Ефі.

— Отже, кадети, — почала Магістриня, — вас обрали для мого курсу за результатами тестування, що виявило схильність до ментальної магії.
Вона запитала, що студенти розуміють під цим поняттям. Хтось невпевнено відповів, що це вплив на інших істот силою розуму. Магістриня кивнула:

— Це лише частина того, на що здатний маг води, який володіє ментальною магією. Але спочатку я маю провести відбір серед присутніх. Залишаться тільки ті, хто справді має хист до управління свідомістю.

Кадети сиділи в кріслах, схожих на великі білі латаття, а перед ними стояли круглі столи, що нагадували гладеньку морську гальку. Магістриня Меланта сформувала велику кулю з води, а потім розділила її на двадцять менших, розташувавши кожну навпроти студента.

— Ваше перше завдання — відчути, на що перетвориться ваша кулька за одну хвилину, — пролунав її чистий голос. — Ви можете торкнутися її, але важливо осягнути внутрішню суть магічним зором, який притаманний більшості магів води та деяким іншим обдарованим.

Єва дивилася на прозору сферу кілька секунд, але нічого не відбувалося. Вона заплющила очі й спробувала уявити, що всередині… порожнеча. Дівчина розплющила очі й обхопила кулю обома долонями. Вона відчула легке поколювання, подібне до слабкого електричного розряду. Єва знову повільно закрила повіки, і в останню мить у її свідомості спалахнув образ маленького срібного дракона.

Коли дівчина розплющила очі, вона побачила, що Меланта Бріан уже стоїть поруч і пильно спостерігає за нею.

— Це срібний водяний дракон, — впевнено промовила Єва.

Водяна сфера лопнула, і в повітрі залишилася витончена світла змійка. У ній ще важко було впізнати величну істоту, але це точно був він. Перше випробування подолали п’ятнадцятеро студентів. Ефі, на жаль, не пройшла. Дивні вартові мовчки вивели п’ятірку невдах із зали.

— Наступне випробування, — промуркотіла своїм низьким мелодійним голосом Магістриня.

Вона злегка змахнула рукою, і одна із прозорих стін миттєво перетворилася на дзеркальну поверхню. Кожен із кадетів мав підійти до неї і спробувати побачити своє майбутнє. Студенти підходили по черзі, напружено вдивляючись у глибину скла. Єва не чула, про що саме вони шепотілися з Меланатою, — звук немов поглинала товща води.

Коли настала черга Єви, вона несміливо наблизилася до дзеркала. По гладенькій поверхні пробігли дрібні брижі, наче від кинутого у воду каменю, і за мить дівчина побачила сцену, яку вже бачила.

Темна печера. Вродливий чорнявий чоловік, неймовірно схожий на Магістра Вітру, дивився на неї палким поглядом темних очей. Але цього разу він не просто спостерігав — він усміхнувся їй і тихо прошепотів, ніби кликав із далекої відстані:
— Єво…

Дівчина похитнулася. Схоже, цей чоловік переслідував її у видіннях.

— Що ти побачила? — напружено запитала Магістриня, помітивши реакцію дівчини.

— Це був чоловік із темним волоссям у чорному плащі… він… — Єва не хотіла відповідати, але не могла чинити опір чужій потужній волі, що невидимими лещатами стискала її розум. — Він був схожий на Магістра Вітру… але це не він.

— Що він тобі сказав? — голос Магистрині став гострим, як уламок льоду.

— Він кликав мене.

Меланта Бріан зблідла.

Випробування завершилося і їх залишилося дев’ять.

Магістриня Ордену Води дочекалася, поки кроки кадетів затихнуть у коридорах, і активувала закляття повної ізоляції. Водяні стіни зали потемніли, відсікаючи будь-яку можливість підслуховування. За мить у центрі приміщення матеріалізувався силует Кроу.