Глава 6. Таємниця чотирьох артефактів

Зефірчик, схоже, був посоромлений і після того пам’ятного уроку в Ордені Вітру намагався слухатися Єву. Майже щовечора дівчина підіймалася на терасу замку і тренувала елементаля. Вона вже могла опановувати його енергію і спрямовувати її в потрібне річище.

Якось Єва прийшла на чергове заняття до магістра Седріса. Його не було, тож дівчина вирішила розім’ятися самотужки. Вона підхопила потоки вітру і спробувала керувати ними. Їй здалося, що хтось спостерігає за нею (магія землі дарувала неймовірну чутливість і дозволяла відчувати кроки та рухи), але Єва відігнала це передчуття — адже в стінах Ордену їй нічого не загрожувало. Раптом вітер, який вона намагалася приборкати, став потужнішим і прискорився, переростаючи у справжній ураган. Дівчину підхопило і скинуло з тераси в прірву. Вона марно намагалася впіймати потоки повітря, стрімко летячи вниз. Земля невблаганно наближалася, і Єва від страху заплющила очі.

Раптом вона відчула під собою поверхню, що тримала її м’яко й надійно, наче пухова перина. Дівчина розплющила очі й озирнулася: вона ширяла в повітрі на білій кудлатій хмарі.

— Зефірчику?

— Пуффф… — почула Єва у відповідь.

Елементаль радісно злетів у небесну височінь і понісся над просторами Фонтейї. Єва бачила внизу і гладінь озера, і звивисту річку, і крихітні будиночки. Зефірчик не хотів зупинятися і мчав у бік гір. Єві перехопило подих від передчуття польоту. Вітер свистів у вухах, тріпав її волосся. Здавалося, увесь світ підкорився їй, поки вона вільно летіла, підхоплена стрімким потоком. Вона вдивлялася в далекі хребти й помітила серед ущелин темні вежі замку. Дівчина наказала Зефірчику спланувати на галявину неподалік, як раптом велика тінь накрила їх.

Єва підвела голову і побачила Авалона — елементаля Седріса. Орел наздогнав їх, спланував і застиг у повітрі перед ними. Єва зрозуміла, що далі летіти не можна — шлях було перекрито. Неохоче вони повернулися на терасу Ордену Вітру. Магістр уже чекав там, і очі його сьогодні здавалися особливо крижаними.

— Я бачу, кадетко, мої уроки не пройшли для вас марно… — промовив він. — Але знайте: така зухвалість одного дня може коштувати вам життя.

— Але що я такого зробила? — запротестувала Єва. — Ми просто трохи політали.

— Політали? Фонтейя — це не міський парк, дівчино.

Наступний ранок став похмурим підтвердженням слів магістра. На першому уроці зазвичай гамірна авдиторія застигла у важкій, липкій тиші, яку порушував лише переляканий шепіт. Студенти не дивилися на дошку — їхні обличчя, підсвічені блідим сяйвом екранів, здавалися масками жаху.

Єва штовхнула Ефі в бік і ледь чутно запитала:

— Що сталося? Чому всі такі… скляні?

Ефі повільно, наче через силу, відірвалася від свого фон-пада — тонкої скляної пластини, по якій хаотично бігали рядки магічних рун та новинних стрічок. Вона мовчки розвернула екран до Єви. Заголовки кричали багряним кольором: «Трагедія в лісі Лумінор: на світанку знайдено понівечене тіло адептки Albaturris — Керанії Мелс. Слідство припускає напад невідомого хижака».

Єва притиснула долоню до рота, щоб стримати мимовільний крик. Пальці похололи.

— Тут пишуть, — Ефі здригнулася, — що в неї не було шансів. Їй перегризли горло одним рухом і жодних слідів боротьби навколо…

Зазвичай незворушний викладач Історії Фонтейї, сьогодні нервово стискав краї кафедри, а його погляд постійно блукав по вікнах. Він навіть не намагався втихомирити студентів, наче й сам чекав на щось неминуче.

Яскравий день немовби потьмянів, і лазурове небо миттєво затяглося важкими сизими хмарами, що тиснули на вежі Білої Башти. Цей світ, який ще вчора здавався Єві казковим прихистком, раптово вискалив ікла. Седріс мав рацію: вона зовсім не знала Фонтейї, і це незнання тепер видавалося смертельно небезпечним.

Після занять Єва вирушила до бібліотеки. Вона прагнула дізнатися більше про Фонтейю, її історію та мешканців. Дівчина сподівалася, що саме там ховаються розгадки всіх таємниць, які кружляли навколо, наче грозові хмари. У цей час у книгозбірні було малолюдно. Єва запитала в бібліотекаря, де знайти відділ історії, і рушила вздовж рядів у далекий затишний куток.

Там, поміж стелажів, вона помітила Корвіна. Хлопець зосереджено гортав якусь книжку і, здавалося, не помічав нічого навколо. Єві стало цікаво, що саме читає юнак, адже вона вже вважала його своїм другом. Раптом він квапливо запхнув книгу на полицю і, не озираючись, пішов до виходу. Дівчина підійшла ближче і швидко відшукала той самий том. Книжка була тонкою і дуже старою. На її обкладинці виднівся знак, схожий на емблему Магічного корпусу — переплетені символи чотирьох стихій — та ледь помітна назва: «Чотири артефакти».

Єва прихопила знахідку з собою, вирішивши прочитати її пізніше.

Вечеряли вони в їдальні Ордену Землі, сподіваючись знайти там звичний затишок, але тривога просочилася і сюди.

— Кажуть, це не перший такий випадок. Минулого тижня кентаври знайшли в лісі понівечену тварину, але цьому не надали розголосу, — голос Арі був тихим і стриманим.

— Але студентка — це вже зовсім інше… — прошепотіла Ефі.

— Хто міг вчинити таке звірство? — з острахом запитала Єва.