Глава 3. Зефірчик, Фльор та інші секрети

Перші тижні навчання пролетіли як один день. Єві подобалися уроки Магістрині Флори Монтерози. Ця яскрава, пишна жінка випромінювала тепло і доброту. Магія землі давалася Єві легко. Все, що вона тикала в землю починало рости. Дівчина і раніше любила все живе: дерева, квіти, тварин, але тепер вона вміла розуміти їх і розмовляти з ними.

Коли Флора розповідала про магічні і лікарські властивості рослин, Єва ловила себе на думці, що те саме їй розповідав дід Левко.

У понеділок другого тижня, вивчаючи розклад, дівчина побачила новий предмет — «Основи елементалізму».

— А це що таке? — вона тицьнула пальцем у фон-пад, показуючи екран Ефі.

Подруга відірвалася від свого гаджета й мигцем глянула на розклад.

— Це наука про стихійних елементалів.

— І хто вони такі?

— Ммм... ну, це такі магічні сутності, створені з чистої стихійної енергії, — невпевнено промовила Ефі. — Ев, сходиш на урок, там тобі все розкажуть.

Єву вже давно дивувала обізнаність подруги в магічних справах. Спочатку вона думала, що це Арі все їй розповідає, але Ефі знала занадто багато як для дівчинки із Сассекса. До того ж Єву муляла ще одна загадка. Якось вона зазирнула в сусідню кімнату до другокурсників — там панував повний безлад. Натомість у їхній з Ефі кімнаті завжди панував ідеальний порядок: кожна річ на своєму місці, ліжка бездоганно застелені, а одяг хтось регулярно прав й прасував. Єва дуже хотіла дізнатися, що за таємна покоївка дбає про їхній затишок.

«Основи елементалізму» викладала професорка Сільвана — енергійна жінка невизначеного віку, худа й висока. Її дзвінкий голос лунав під високим склепінням аудиторії:

— Кожен із вас рано чи пізно закликає свого елементаля відповідно до стихії, якою володіє. Це істоти, що є чистим втіленням Землі, Води, Вогню або Повітря. Вони не просто користуються магією — вони і є магією в матеріальній формі. Елементалі можуть набувати різної подоби, володіти унікальними навичками й ставати вашими вірними супутниками і помічникам, - професорка зробила паузу і продовжила, -  проте іноді вони можуть стати потужну зброю.

Професорка обвела поглядом аудиторію.

— Хтось із вас вже вміє закликати свого елементаля, кадети?

Кілька студентів підняли руки, і серед них була Ефі. Єва приголомшено поглянула на подругу. «Я так і знала, що вона щось приховує», — промайнуло в голові.

— Кадетко Оберон, чи не могли б ви продемонструвати нам свого елементаля? — професорка запросила Євину сусідку до демонстраційного столу.

Ефі вийшла на середину зали й упевнено простягнула долоню вперед. Повітря навколо неї на мить поважчало й згустилося, а потім сконцентрувалося в сіру кульку, що впала дівчині прямо на долоню.

— Це Камінчик, — із неймовірною теплотою мовила Ефі й погладила його. Щойно вона торкнулася сірої поверхні, той «ожив».

У нього розплющилися великі очі-кристали бурштинового кольору, а з боків висунулися кумедні короткі ніжки та масивні лапки з таких самих сірих камінців. Цей елементаль скидався на мініатюрного голема. Він видав звук, схожий на тертя жорен, і задоволено вмостився на долоні Ефі.

— Він не надто балакучий і трохи впертий, зате завжди мені допомагає.

— Дуже добре, кадетко Оберон.

Ще кілька студентів продемонстрували своїх підопічних. Один маг вітру випустив білого пугача — той ухнув і розчинився, залишивши по собі лише пір’я, що повільно кружляло в повітрі. Дівчина з Ордену Води матеріалізувала прозоре створіння — чи то рибку, чи мініатюрну русалку, але та швидко зникла, бо не могла довго перебувати без води.

Останнім вийшов Корвін. Він простягнув руку, зосередив погляд, і раптом із його рукава на долоню виповзла маленька прозора двоголова змійка. Її тіло було наче рухома вода. Вона зашипіла, випустивши роздвоєні язики з обох голів. Студенти на передніх рядах з острахом відсахнулися, а професорка підійшла ближче, намагаючись розгледіти дивного елементаля.

— Дуже цікаво... двоголова гідра — прошепотіла вона.

Того вечора Єва сиділа на ліжку, підібгавши ноги, і сердито дивилася у вікно. У всіх навколо були таємниці, а вона ж вважала, що вони справжні друзі. Ефі заскочила до кімнати й за звичкою почала щось весело щебетати, але, помітивши важкий погляд сусідки, раптом замовкла:

— Що сталося, мала?

— Нічого, — буркнула Єва.

Дівчина з рожевими локонами підійшла ближче й сіла на краєчок ліжка.

— Я ж бачу, що ти лютуєш.

— Чому ти не розповіла мені про Камінчика? — Єва подивилася подрузі прямо в очі.

— Я не думала, що це так важливо для тебе...

— А я думала, що ми подруги й не маємо секретів одна від одної, — Єва відвернулася до вікна. По склу гулко вдарили важкі краплі дощу.

Ефі важко зітхнула, хотіла щось додати, але так і не зронила ні слова.

Зранку все було як завжди: кімната виблискувала чистотою, у шафі висіла випрасувана кадетська форма. Єва вдягнула м’який зелений комбінезон, застебнула коричневий пояс, накинула на плече сумку й пішла на заняття. Проте коли після уроків вона відчинила двері, то не змогла стримати крику: