Глава 2. Перші уроки магії

Перший урок — Історія Фонтейї — мав відбутися в головному корпусі, Білій Вежі. Єва вже звикла, що всі замовкають, коли вона входить до аудиторії. Від пильних поглядів та приглушеного шепоту її врятував сивий старий, який буквально влетів до зали. Його довга борода була заплетена в косу і недбало заправлена за пояс. Сірий костюм виразно пахнув нафталіном, а шкарпетки були різного кольору: одна сіра, інша чорна. Рухи професора були метушливими, але водночас дивно впевненими.

Кумедний дідуган видерся на кафедру, поклав перед собою масивний фоліант і здув з нього пил. «Мабуть, пил віків», — подумала Єва. Старий витримав театральну паузу і промовив пафосно, наче актор на сцені, водночас чіпляючи монокль на носа:

— Вітаю, юні іскри магії! Сьогодні ми поговоримо про те, як Часи Великого Хаосу ледь не спопелили Фонтейю і як Великий Магістр Альбатаріс запечатав Око Бурі. І повірте, підручники брешуть у половині дат. Я був там, я все пам'ятаю...

«Десь я вже це чула», — подумала Єва і тихо шепнула Ефі:

— Він реально був там?

Подруга скривила кумедну гримасу й покрутила пальцем біля скроні.
— Кажуть, він трохи «того», — прошепотіла вона у відповідь. — Тому ніхто точно не знає, що він бачив насправді, а що просто нафантазував.

Єві було цікаво почути історію про Око Бурі, яку вона почала читати в тій старій книзі з замку. Нажаль фоліант загубився і вона не дійшла до кінця, тому вона замовкла і віддалася розповіді професора Касіана.

Старий обвів студентів пильним поглядом і продовжив:

— Колись більшість магів Фонтейї вільно володіли всіма чотирма стихіями. Магія потужним потоком лилася в наш світ, аж поки клан Чорних магів не зажадав одноосібної влади над першоджерелом. Вони створили Око Бурі — стародавній артефакт, що об’єднував сили Вітру, Води, Землі та Вогню, даруючи володарю майже божественну могутність. На жаль, вони не змогли втримати цей хаос, і він обрушився на світ, руйнуючи все на своєму шляху. Лише Великий Магістр Ордену Вогню, Альбатаріс, зумів зупинити катастрофу, запечатавши Око.

Професор зробив довгу, гнітючу паузу.

— На жаль, сам Магістр після того зник... Кажуть, його поглинуло це творіння, і він навіки залишився бранцем усередині Ока. — Кассіан понизив голос до шепоту й додав: — Проте ширяться чутки, ніби існує спосіб розпечатати артефакт.

Він зняв, а потім знову нервово начепив монокль. Що саме професор намагався розгледіти на пожовклих сторінках свого фоліанта — було невідомо. Можливо, він шукав опис тих самих ключів-артефактів, здатних вивільнити цю нищівну силу? Єва подумала, що вся ця історія надто змахує на казку, проте вона заворожувала.

Професор Кассіан раптом закрив книгу, і звук удару важкої палітурки об стіл прокотився аудиторією, наче грім.

— Але це лише легенди, адепти. Старі казки для тих, хто боїться темряви. Ваше завдання — вчити дати, а не шукати привидів минулого. Урок закінчено!

Студенти почали галасливо збирати речі.

— Ну що, пішли за шмотом і фон-падами? — штовхнула Ефі подругу в лікоть. — Досить «зависати», Єво. Це всього лише стара історія.

Єва кивнула, але крадькома ще раз зиркнула на професора. Той стояв біля вікна, нерухомо дивлячись на шпилі Білої Вежі, і його монокль дивно відблискував холодним сріблом. Вона ще не знала, що зовсім скоро її власне розслідування почнеться з одного випадкового «кліку» на екрані фон-пада.

Вони побігли до господарського блоку, де їм видали форму, підручники, необхідне приладдя та… новенький фон-пад, що виблискував сріблястим корпусом. Єва бачила, що Ефі вже не терпиться випробувати гаджет, але на них чекали «Основи магії стихій», які викладав сам професор Кроу.

Урок проходив у великій аудиторії, схожій на амфітеатр, де зібралися всі першокурсники. Верховний Магістр, як завжди, був у своєму чорному костюмі й виглядав суворо, хоча Єва вважала його добрим — принаймні до неї. Схоже, інші студенти не поділяли її думки: галас вщух, щойно професор переступив поріг.

Помітивши, що дехто з першокурсників уже «завис» у фон-падах, Кроу саркастично промовив:

— Магія — це не фокуси з екрана. Це сила природи: або ви її приборкаєте, або вона розмаже вас по стінах Білої Вежі. — Він кинув погляд на Єву й додав: — Це наочно продемонструвала вчора Єва Лісовська. Той, хто не володіє своєю стихією і не розуміє її суті, стає небезпечним — і не лише для себе, а й для всіх оточуючих.

З заднього ряду долинув чийсь смішок:

— Ага, розбиває шибки й підпалює аудиторію!

— Саме це я і мав на увазі, — кивнув професор. Він знайшов поглядом автора репліки й, пильно дивлячись на нього, наказав: — Пройдіть-но сюди, юначе.

Єва мало не вросла в парту від сорому. Їй здавалося, що кожен у залі витріщається на неї й насміхається. Тим часом хлопець неохоче спустився до кола, в якому стояв Кроу.

— Ну що, кадете, покажете нам, як досвідчений маг володіє силою? Яка, до речі, ваша стихія?

— Вітер, — нерішуче пробурмотів той, затупцювавши на місці.

— Прекрасно! Створіть-но нам легкий морський бриз, — абсолютно серйозно промовив професор.

Юнак надув щоки, його обличчя напружилося. Раптом з його рук вирвалася кудлата хмара й почала хаотично гасати аудиторією, вдаряючись у стіни та вікна.