1.Ціль

Земля, вкрита густою ковдрою снігу, гучно рипіла під ногами. Я йшов на безпечній відстані від цілі, час від часу озирався, щоб не потрапити під об’єктиви камер.

Перш ніж взятися за справу, я вивчив усі її маршрути, але саме за цей парк інформації не знайшлося.

У мене було чітке завдання, терміни та план, від якого я не мав наміру відходити. 

Ціль солодко щебетала телефоном, що тільки мені було на руку.

Звернувши з освітленої доріжки, крокував за дівчиною, одразу відчув пронизливий вітер, що обпік морозом усі кістки, і застібнув куртку. Добряче натягнув на вуха шапку, весь час не випускаючи ціль з поля зору.

Молода дівчина, повних років двадцять шість, пришвидшила крок і різко повернулася, помітивши мене.

Вперше за два дні.

Ненавидів таких проколів.

Я сповільнив крок і підняв гаджет, вдавав, що щось розглядаю.

Ховатися не було сенсу. Це тільки у фільмах так спостерігають за жертвою, якщо хочуть напасти.

У мене ж була інша ціль.

Довелося трішки відстати, і коли дівчина зникла з поля зору, я пішов у той бік, де востаннє помітив її фігуру.

У парку було небагатолюдно. Січень місяць лютував на повну, всі віддавали перевагу сидіти у теплій квартирі або ж барі. Ті, хто проходили тут, такі сам “заручники” роботи, як і я.

— Дідько! — розглядався на всі боки. Шукав знайомий білий пуховик, але сьогодні вдача явно вирішила з мене познущатися.

Її ніде не було.

Стежки розбіглися у всі напрямки, і все, що мені залишалося - повернутися до автомобіля.

Сівши за кермо, я ще раз чортихнувся. Відіслав звіт замовнику та завів двигун. Поки останній нагрівався, я пильно вивчав кожного перехожого, що виходив з парку.

В чому був упевненим, це тільки в одному: після дев’ятої відчинені тільки центральні ворота з північної сторони та південної, отже, вона вийшла тільки там. Не був упевненим, що при морозі понад двадцять градусів жінка мала намір довго гуляти.

Я не думав і далі гадати. Натиснув на педаль газу — і моя крихітка різко зірвалася з місця. Об'їхав парк, зупинився біля південного виходу та став чекати.

Я підрахував, що вона просто не могла вийти раніше.

Люди виходили, заходили, але її все не було. 

Я злився. Всім тілом відчував напругу, але не міг повірити, що помилився.

Такого бути не могло, тому, щоб перевірити свої здогадки, відчинив двері та вийшов з автомобіля. 

Увійшов до парку, але вдалині, під мерехтливим світлом, побачив знайомий білий пуховик.

Розглядав дорогою мобільний і підходив ближче. Одним оком помітив, що ціль вже не одна, і хотів зробити світлину на телефон, але дівчина обернулася.

Це була не вона. Інша. Вона взяла чоловіка під руку, і вони, усміхаючись, пішли до виходу.

Перебираючи всі мені відомі слова лайки, я звернув на іншу доріжку. Тут освітлення було не таке яскраве, проте я зміг побачити на тім краю стежинки мою ціль. У тому, що це була вона, я не сумнівався. Дівчина стояла повернута у мій бік обличчям і, так само як чверть години тому, розмовляла телефоном.

Я рішуче пішов у її бік. Мав намір підкинути їй жучок, щоб більше не доводилося тріпати собі нервів.

Зробивши наступний крок, відчув, як щось під моїми ногами розчавилося. Опустивши погляд, я побачив змію.

Прокляття!

Змія! 

У січні?!

Посеред маленького містечка в передгір'ї Карпат?!

Я струснув головою, щоб ще раз подивитися, впевнитися, що це просто від недосипання, адже вже не перший день носився за ціллю.

Жовті очі змії з видовженими зіницями дивилися прямісінько у мої. Голова, завбільшки як мій кулак, піднімалася догори, і я зрозумів, що наступив на її хвіст. 

Та тікати вже було пізно. 

Я не боявся. Чого мені було боятися? 

Я — найманець. За гроші зроблю будь-яку брудну роботу. А врятувати собі життя від цієї істоти я точно знав як. 

Повільно дістав руку з кишені разом з розкладним ножем. Тільки-но лезо вибралося зі схованки, різко провів трохи нижче очей істоти та видихнув.

Голова покотилася вбік, і тулуб одразу впав на землю. 

Різкий спалах світла перед очима засліпив мене та змусив прикрити повіки. Нестерпне шипіння різало слух, і мені нічого не зосталося, як закрити вуха руками. Різкий біль у голові, різкий запах моря — і якась невидима сила опустила мене на коліна. 

У легені починала потрапляти морська вода. Я не розумів, що відбувається, розмахував руками, чітко розумів, що не у воді, але однаково захлинався нестерпно-пекучою солоною рідиною.