Розділ 6. Небесна служба

— Що скажеш, Матендею? Що відбувається в місті? — запитав Архангел Михаїл.
— Місто заполонили демони. Вищі демони. Вони розосереджені по всьому Єрусалиму. Також у місті перебувають двоє найвищих демонів самого диявола — вони шукають свого хранителя.
— І що, вони його знайшли?
— Ні. Темна сторона знає, що сталося з нашим хранителем.
— Тобто?
— Демони вважають, що це зробив їхній хранитель, Дейстан. Але поки що вони його не знайшли. Ситуація п’ятдесят на п’ятдесят. Наші шпигуни з темної служби повідомляють, що вище темне керівництво розглядає цей інцидент як провокацію з нашого боку. Вони впевнені, що їхній хранитель не міг убити Арадея — у нього не було достатньо сили. Тим більше, на місці знищення Арадея вони не відчувають жодного сліду енергії, яка мала б залишитися або кудись зникнути.
— А звідки їм відомо місце знищення Арадея, Матендею?
— Ви ж чудово розумієте, Архангеле Михаїле, їхня розвідка працює так само, як і наша. У нас є шпигуни серед них, а в них — серед нас.
— Демони — падші духи, які визнають лише силу.
— Ангели — не демони. Ми всі віримо в Бога.

— Але ж ви знаєте, що деякі ангели все ж утрачають віру. Так само, як свого часу її втратив Люцифер.
— Не нагадуй мені про цього зрадника, Матендею. Якби Бог тоді віддав наказ знищити його, я б це зробив. Цю нікчему. Але Бог вирішив дати йому другий шанс — зробити його дияволом, як би парадоксально це не звучало, і подарувати йому темне царство, щоб зберігати між нами баланс.
— Але, Архангеле Михаїле, той Люцифер і нинішній Люцифер — це вже не одна й та сама істота. Зараз ми не зможемо з ним змагатися. Лише Бог може вступити з ним у боротьбу.
— Матендею, не вір цим демонським чуткам, які вони поширюють, щоб підірвати нашу віру. Він — нікчема, якого ми скинули з небес. Якби Бог наказав, я й тепер спустився б у його темне царство і знищив би всіх. Але зараз ми тут не для цього. Підніми всіх ангелів, які є в цьому районі, і знайдіть того демона раніше, ніж це зробить темна сторона.
— Ви думаєте, може початися кровопролиття?
— Навіть якщо воно почнеться, Матендею, у програші залишаться демони.
— Але їхні вищі представники також тут і мають велику силу. Можливо, не варто допускати кровопролиття. Зараз головне — докопатися до суті цієї історії.
— Ти боїшся, Матендею, що з’ясується, ніби Арадея вбили не демони? Що це могла зробити наша сторона? Що це справді провокація?
— Ні, я в це не вірю. Але не хочеться розпалювати нову війну в цьому місті.
— Забудь про це місто. Нам байдуже, під чиєю владою воно буде — під арабами, християнами чи євреями. Нам байдуже, скільки людей тут загине. Головне — не люди, а їхні душі. І не лише душі цього місця, де Ісус віддав своє земне життя за їхні гріхи, які вони чинять щодня. Людство не зробило жодних висновків.
— Ви натякаєте на те, що Син Божий марно віддав життя за цих людей?
— Я натякаю на інше: Бог мав би більше цінувати нас, а не людей. Час показав, що люди — слабкі створіння, які не вчаться на своїх помилках. Це мов діти, з якими Бог грається, і з якими ми змушені гратися так само, як і демони. Ми боремося за їхні душі, які зрештою кудись потраплять. Але люди знецінили ту жертву, яку приніс Христос. Вони грішать щодня. І повір, Матендею, мине ще тисяча років — і нічого не зміниться. А якщо й зміниться, то лише на гірше.