Розділ 5. Вибір якого не було

Наступного вечора Арадей із Дейстаном розділилися. Кожен із них пішов Єрусалимом рахувати свої душі.
Арадей рахував, скільки душ було врятовано, а точніше — ті душі, яким відкриється дорога до раю. А Дейстан рахував тих людей, ті душі, яким судилося потрапити до пекла. Переважно це були хрестоносці й лицарі, що полягли в боях за це місто або загинули в самому місті.
Якщо Арадей рахував їх із жадібною пильністю, аби не помилитися, щоб кожна душа потрапила до Бога, то Дейстан робив це без жодного ентузіазму. Він так прагнув обійняти цю посаду, стати головним демоном, головним хранителем святого міста на Землі, але зрештою втратив у всьому цьому сенс.
Зазвичай хранителі міста проводили час разом, але Дейстан любив залишатися наодинці зі своїми роздумами. Він не хотів ділитися думками з Арадеєм, бо в його очах міг виглядати слабким, зраненим, а ангели могли б використати це у своїх цілях — для розвідки й шпигунства, для своєї святої служби.
Дейстан не бачив сенсу в цій боротьбі між добром і злом, між дияволом і Богом. Він хотів мати вибір, але вибору в нього не було. Можливо, тому, що він заздрив людям, у яких завжди є вибір — куди потрапити після смерті, який бік обрати. А в нього цього вибору не було. Його сторона була визначена ще до того, як Люцифер створив його з вічної темряви, з пекельного чорного океану, хвилі якого викинули Дейстана на берег самого пекла.
Він завжди віддалявся й тримався на певній відстані від темних справ. Це також помічав Арадей, але мовчав. Він бачив, як його напарника, його хранителя з іншого боку, з’їдає те, що не мало б з’їдати, бо в демона немає совісті, у демона немає жалю.
З огляду на те, що Дейстан був чистокровним демоном, адже демони бувають двох видів: перших Люцифер створив із вічної темряви, а інші колись були людьми — їхні душі потрапили до пекла, і вони погодилися стати прислужниками диявола. Навіть у цих демонів колись був вибір — вибір їхніх душ, які вони втратили. І саме з цієї причини вони ненавиділи одне одного, бо в одних вибір був, а в інших його ніколи не існувало.

Дейстан мав за традицію щовечора приходити на Голгофу, де колись розіп’яли Христа. Це було його улюблене місце, де він міг думати.
І цього вечора все змінилося. Він стояв на Голгофі й дивився на місто, аж раптом за його спиною з’явилася таємнича постать.
— Напевно, ти чекав цього моменту дуже давно, чи не так, Дейстане?
Після цих слів Дейстан здивовано обернувся й побачив перед собою чоловіка. Він уважно оглянув його знизу вгору.
— Хто ти такий? У тебе немає душі. Ти не людина. Але, судячи з усього, ти не демон. І не ангел.
— А це має якесь значення, Дейстане?
— Для мене — так.
— Ти боїшся, що я ангел, який прийшов просити про допомогу? Боїшся, що в очах своїх товаришів будеш зрадником?
— Хто ти такий? І що тобі потрібно від мене?
— Ти щодня протягом кількох століть приходиш на цю гору, дивишся на місто й молишся. Але молишся не своєму господарю і не Богові, не Його Сину Христу. Ти молишся невідомому адресатові, щодня відправляєш свої молитви в нікуди, не чекаючи, що хтось відповість. Але зрештою я тут. І я — відповідь на твої молитви, Дейстане.
— Я не знаю, хто ти, але, мабуть, ти знаєш, хто я. Я хранитель цього міста. А це означає, що маю вищу владу, ніж рядові демони, і можу знищити тебе.

— Ну, по-перше, мене звати Магнус. А по-друге, неважливо, якою владою чи силою ти володієш, Дейстане. На жаль, цього недостатньо, щоб знищити мене або тих, хто стоїть за мною.
— І що тобі потрібно, Магнусе?
— Мені потрібен ти, Дейстане. Усе дуже просто. Ти завжди думаєш лише про одне — про свій вибір, якого в тебе не було. Про той вибір, який ти хотів би зробити, але в тебе забрали цей шанс. За тебе вирішили твою долю — бути не ангелом, а демоном. Можливо, за інших обставин ти міг би стати й людиною — хто його знає, на все воля Божа, як то кажуть. Але суть залишається одна й та сама. До сьогодні в тебе не було вибору. Та сьогодні він з’явився.
— У якому сенсі з’явився?
— Ми протягом століть спостерігали за тобою. І сьогодні настав той момент, коли ти став готовим зробити свій вибір — з ким ти хочеш бути.
— Ти маєш на увазі вибрати між добром і злом?
— А що, якщо я скажу тобі, Дейстане, що існує ще третя сторона?
— Це все балачки. Не існує жодної третьої сторони.
— А якщо вона є?
— Магнусе, всі ми знаємо, що Бог створив рай і Бог створив пекло. Бог створив Свого Сина і Бог створив Люцифера, який зрадив Його. Усе, що існує, створив Бог. І ніякої третьої сторони бути не може. Адже про неї знали б усі, вона вже десь проявилася б. Про неї говорили б, її бачили б. Я не знаю, хто ти. Можливо, ти якийсь вигнанець, ангел-відступник чи ще хтось. Але я тобі не вірю.

— Рік тому місцевий житель, чоловік, випадково вбив свою дружину. Його душу, як хранитель цього міста, мав забрати ти. Точніше, вона мала потрапити до тебе, і ти мав забрати її. Адже після вбивства дружини він мав скоїти самогубство, а отже автоматично потрапити до пекла.
— Але ти чомусь не дав йому зробити цього. Ти порушив правила. Ти дав цьому чоловікові ще один шанс. Той шанс, якого Бог і ангели йому б не дали. Адже і ти, і я знаємо, що Божого суду не існує. Ніхто після смерті не постає перед Божим судом — душа одразу потрапляє або в пекло, або в рай. І цей чоловік мав опинитися в пеклі. Такою була його доля.
— Але ти дав йому ще один шанс. Зберіг його душу. І про це ніхто не знає. Це був твій секрет. Секрет, про який Арадей здогадується, але не може довести. Бо ти сховав того чоловіка. Він виїхав із міста, і більше його нога сюди не ступала.
— Як ти думаєш, звідки ми знаємо цей секрет? Адже про нього не знають ні ангели, ні інші демони.
— Мені здається, це Люцифер усе задумав. Він викрив, що я не служу йому повністю, що в мені з’явилися сумніви. Можливо, ти — одне з облич Люцифера.
— Якби я був Люцифером, ти б уже не існував. Тебе втопили б в океані темряви. Але ми з тобою досі розмовляємо. Ти щодня молився, щоб хтось тебе почув. Тебе почули. А тепер ти заперечуєш це? Чудеса існують. І вибір має зробити кожен — і ангел, і демон. Адже єдині, кому Бог подарував вибір, — це люди. Єдині, кого любить Бог, — це люди. Ангели й демони — лише інструменти в Його руках.