Розділ 4. Хрестовий похід

Від дня, коли Христос помер на Голгофі, минуло більше тисячоліття.

Його смерть, що здавалася кінцем, стала початком. Маленька громада учнів перетворилася на рух, рух — на віру, а віра — на силу, що проникала в імперії. Рим, який колись стратив Його, згодом схилився перед Його ім’ям.

Християнство росло не лише молитвою, а й владою. Воно проходило через переслідування, підпілля, мучеництво — і зрештою стало релігією імператорів.

У 1095 році папа Урбан II закликав Захід звільнити Єрусалим. Місто, де пролилася кров Христа, мало знову стати християнським. Натовпи рушили на Схід під знаком хреста.

У 1099 році хрестоносці увійшли до Єрусалима. Місто захлинулося криками. Вулиці наповнилися хаосом. Мечі не розрізняли віри. Мусульмани і євреї гинули разом із захисниками міста. Це був тріумф для одних і кінець для інших.

Так віра, що народилася з жертви, прийшла до міста мечем.

І десь у тіні стояли ті, хто спостерігав.

За подіями в місті, за страшною різаниною спостерігали двоє, які вели службу над цим містом: ангел Арадей і демон на ім’я Дейстан.

Вони стояли високо над мурами Єрусалима, там, де людське око не могло їх побачити. Під ними місто палало у фанатичному тріумфі. Крики переможців змішувалися зі стогоном переможених. Каміння, яке пам’ятало пророків, тепер пам’ятало і кров.

Арадей дивився мовчки. Його крила були складені, а погляд — тяжкий.

Дуїстан усміхався ледь помітно, ніби бачив у цьому не лише хаос, а закономірність.

— Ми з тобою, Арадей, ведемо свою службу над цим містом уже дев’ятсот років. І нарешті я дочекався свого.

— Під словом «свого» ти маєш на увазі вбивство і хаос, який твориться тут в Єрусалимі?

—  Ні, Арадей, ти в цьому не бачиш якогось сарказму чи що? Більше тисячу років тому тут розіп’яли Христа. Ваш Спаситель, пожертвував собою заради того, щоб кожен із цих покидьків, які зараз вбивають мусульман і євреїв, мав шанс потрапити в рай. І сам Папа Римський закликав хрестоносців завоювати це місто і очистити його, тому що воно має святість для Бога, його сина і для самого Папи Римського.

— Кожна людина має право на помилку у своєму житті, кожна людина має право скоїти якийсь гріх. Головне — це покаяння, покаятися перед Богом.

— І ти хочеш сказати, що всі ці так звані воїни Бога, які зараз вбивають дітей, жінок, старих, просто наприкінці свого життя покаються за скоєне сьогодні, і ворота раю їм відчиняться? Не обманюй себе, Арадей, усі вони потраплять у пекло. Кожен, хто підняв меч у цьому місці, потрапить у пекло і буде горіти там. Або стане одним із тих, хто буде вести темну справу вперед.

— Бог милостивий до людей  і, можливо, тих, хто сьогодні тут проливає кров, він пробачить. Але ти правий, Дейстане. Сьогодні ви маєте право святкувати свою перемогу, адже сили зла взяли верх сьогодні над Єрусалимом.

— Боже, Арадей, у тебе таке примітивне бачення всього, що відбувається. Ти думаєш, мені взагалі цікаво те, під ким перебуває це святе місто, чи хто кого вбиває, чи ще щось? Та мені взагалі байдуже до цього. Я тобі говорю про інше. Що Христос віддав своє земне життя, своє тіло заради всіх цих людей, які через тисячу років не зробили жодних висновків. І в кожному з них таїться не просто гріх, а зло. Зло, яке змушує кожного з тих людей піднімати меч. Так було впродовж століть. Ви відправили свого Божого Сина, Отця вашого, просто на убій, як овечку, заради того, щоб…Щоби що?

— Бог не вирішував віддати Свого єдиного Сина, щоб це було прощенням гріхів для людей. Ісус сам обрав таку долю. Точніше, він її прийняв із гордо піднятою головою після того, як Іуда його зрадив, тому що зло закралося в його душу, тому що ви змогли маніпулювати Іудою. І врешті-решт, зрозумівши свою помилку, він учинив самогубство. І донині він горить у пеклі за свою зраду.

— Ти говориш, що це все Іуда зробив через маніпуляції самого диявола. І ти говориш, Аредею, що він горить у пеклі. Але врешті-решт ніхто не бачив душі Іуди в пеклі. Після того як він учинив самогубство, Люцифер доручив цю справу вищим демонам, які стоять після нього. Вони вже понад тисячу років шукають, намагаються знайти душу Іуди в пеклі, перебирають усе знову й знову, але так і не знайшли її.
— До чого ти ведеш, Дейстане? Я тебе не розумію.
— Я веду до того, що душа Іуди не перебуває в пеклі. Якщо вона не там, то, звісно, може бути десь іще — можливо, на небесах. Можливо, Бог, ваш Отець, Творець, задумав це, зробивши свого Сина жертвою і зробивши водночас із Іуди жертву, навісивши на нього ярмо зрадника. І тим самим подарував Іуді місце в раю.
— Боже, Дейстане, я не знаю, що коїться в твоїй хворій голові, але Бог не настільки… не настільки майстерний в обмані, як твій господар. Таке міг придумати тільки Люцифер — продумати подібну схему. Богові не потрібно вигадувати хитрощі, щоб привернути до себе людські душі. Тож припини брехати.
— Ого, тобто, на твою думку, зараз брешу я щодо Іуди? Чи, можливо, ти просто хочеш прикрити спиною свого Творця, який сам за вашими спинами плете свої схеми? Адже всі говорять — і дияволи, і ангели, — що все, що існує тут у нас, походить від Бога. І не все в житті однозначно. Адже й Люцифер колись був одним із найкращих ангелів і улюбленцем того Бога.