Розділ 3. Іуда Іскаріот

На наступний день, коли тіло Христа було знято, Іуда Іскаріот, якого терзали сумління і внутрішня боротьба, з’явився на Голгофі і дивився на той стовп, на якому висів один із найближчих йому людей.

Мовчки стояв і дивився, поки ззаду не з’явилася постать.

— Ти що, Іудо, шкодуєш? Чи сумління тебе замучило?

— Магнусе, ви сказали, що його потрібно здати римським чиновникам, але ви сказали, що йому нічого не буде.

— Іудо, якщо ти хочеш покласти цю провину на нас і сказати, що це ми винні у загибелі Христа… То це недоречно. Адже ти зробив свій вибір, і цей вибір мав свої наслідки. На війні жертв не уникнути.

— Але ж ви сказали, що він Син Божий, що він не просто звичайна людина, що він вищий за будь-якого ангела. І заради цієї війни ми повинні були пожертвувати єдиним Сином Божим, який, можливо, більше не з’явиться на цій землі.

— Іудо, якщо тебе гризе сумління щодо твого вибору, то ти зробив усе правильно. Після загибелі Христа почнуться великі діяння. Добро зможе хоч на деякий час узяти верх над злом. І одним із тих, завдяки кому це станеться, будеш ти, Іудо Іскаріоте.

— Але, Магнусе, це ти так думаєш і ти це знаєш. Але для всіх я буду зрадником і буду горіти за свої вчинки в пеклі за свою зраду.

—Кожен має платити свою ціну. За свої рішення і за свій вибір. Ісус заплатив це своїм людським тілом, а не душею. І ти також маєш заплатити свою ціну.

— І що врешті-решт буде, Магнусе? Мене також розіпнуть у результаті за страту самого святого і самого величного, нога якого ступала на цю землю?

— Заради вищої цілі ми жертвуємо найдорогоціннішим що в нас є.

—Я пожертвував майже братом заради цього, своїм наставником. Він мені був найдорожчою людиною, що в мене була. А я його зрадив, тому що так потрібно було, тому що ви мені так сказали. Але чим пожертвували ви в цій боротьбі проти зла?

— Ми, Іудо, жертвуємо щодня і несемо втрати.

— Втрати? Які втрати? Можливо, ви не ангел, можливо, ви якийсь демон, вас послав диявол, щоб я вчинив злодіяння.

— Ні, не хвилюйся. Ти для віри і для людства зробив велику справу. Дияволу було б не на руку, якби Ісус помер, адже його смерть робить його самим  святим в історії людства. Але ти не хвилюйся, смерть буде тимчасовою.

— Що Ви маєте на увазі?

— Він скоро воскресне. Але він не залишиться тут. Він піде до Свого Отця.

— Зрештою, що б я не сказав, як би я не виправдовував свої дії і свою зраду, для всіх людей я залишуся найбільшим зрадником і буду горіти в пеклі. Це все втрачає сенс. Так що ж мені робити?

— Ти і так знаєш свій шлях. Після смерті Христа, я думаю, що ти вже вирішив, що станеться далі. Потрібно лише зробити крок уперед, назустріч цьому.

— То я буду горіти в пеклі, Магнусе?

— Ні, для пекла ти будеш дуже цінним активом. З огляду на те, ким ти був і що ти зробив, і для чого це, диявол і його слуги знають, що ти це зробив не для них, а для когось іншого. І вони будуть розривати твою душу цілу вічність, намагаючись дізнатися, для чого ти це зробив. Адже твоя зрада проти Ісуса не йшла від сторони зла.

— Так врешті-решт, куди потрапить моя душа? Якщо в пекло мені не можна, а до раю мені дорога закрита.

— Не хвилюйся, Іудо. Ти зробив для нас велику справу. І ти заслужив на те, щоб ми вберегли твою душу від обох сторін.

— Від обох сторін? У якому сенсі від обох сторін? Я думав, що ви посланці Бога.

— На жаль, Іудо, це не так

— А хто ж ви тоді такі?

— Ми ті, хто стоїть між.

— Між ким?

— Між добром і злом. Але ти все зрозумієш трохи пізніше. Твою душу ми зможемо приховати від очей Всевишнього і від очей диявола.

— А є таке місце, Магнусе, де можна затаїтися?

— Звісно. Воно є.