Частина 1: Кошмар. Розділ 4: Пастух

Луміан скочив на ноги, його очі сіяли рішучістю.

— Тоді ходімо до твого батька.

Він завжди був людиною дії та знав, що розслідування сільської легенди не може чекати. Якщо зволікатиме, то його сестра Аврора точно дізнається про пошуки й нізащо не дозволить їх продовжити.

У її очах прагнення до надприродних здібностей є дуже небезпечним, майже що гра з вогнем.

«Невже вона думає, що я не знаю про небезпеку? Аврора не стала б обманювати, та навіть якщо світ поглине полум’я, не можна дозволити їй зіткнутися з цим всім самотужки» — така думка промайнула в голові хлопця, поки той підіймався. «Щоразу, коли сестра говорить, що світ стає дедалі небезпечнішим, серйозність і занепокоєння на її обличчі є абсолютно щирими!»

Раймунд Грег подивився на друга з розгубленим виразом обличчя:

— А навіщо ти його шукаєш?

Луміан тупо вирячився на нього.

— Запитати, коли з’явилася легенда про того чарівника.

«Цей хлопець що геть не розуміє таких простих речей? Здається, мені необхідно знайти спосіб перевірити його інтелект».

Обличчя юнака було сповнене сумнівів, він подивився на співрозмовника й сказав:

— Для чого тобі знати такі подробиці?

«Е-е... Чи варто мені взагалі намагатися пояснити щось цьому бевзню? Можливо, краще просто вигадати якусь правдоподібну маячню?» — парубок на мить глибоко замислився.

«Мої подальші розслідування неможливо повністю приховати від друзів, а причина пошуку правди здається безглуздою, тож ніхто з жителів села в це все не повірить навіть, якщо інформація стане загальновідомою» — Луміан швидко прийняв рішення.

Він блиснув посмішкою, яку зазвичай залишав на моменти, коли збирався когось обвести навколо пальця.

— ... — Раймунд різко відступив на два кроки, відчувши щось кепське, — Кажи як є!

Пройдисвіт поправив свій темний піджак з лляною сорочкою під ним і сказав з посмішкою:

— Я думаю, що легенда про чарівника варта того, щоб над нею замислитися.

— Над чим тут замислюватися? — хлопчак деякий час вагався, перш ніж запитати.

— Колись у селі справді жив чарівник, — серйозно сказав Луміан. — Подумай про це сам, коли я вигадую якісь історії, щоб ввести людей в оману, я точно не вказую час, місце та передумову подій, тобто те, що будь-хто зможе підтвердити відразу. Легенда чітко згадує, що колись у нашому селі Корду був чарівник. Якщо це брехня, то чи не легко було б усім її викрити?

— Але це було дуже давно, — відповів той.

— Я також маю на увазі людей, які були поруч, коли ця історія вперше поширювалася. Вони повинні бути в змозі легко підтвердити, чи помер справжній чарівник у селі в той час. — Луміан сказав з посмішкою: — Оскільки легенда передавалася з покоління в покоління, значить існує велика ймовірність що вона заснована на реальних подіях.

Хлопчину це не переконало.

— Але коли ти вигадуєш історії, то часто використовуєш слова «понад сто років тому», «сотні років тому» і «давним-давно», щоб унеможливити їх спростування.

— Ось чому мені потрібно запитати у твого батька! — сказав Луміан з виразом обличчя, який так і запитував «тепер ти розумієш про що я?»

— Це так... — Раймунд повільно кивнув, приймаючи пояснення співрозмовника, але не міг позбутися відчуття, що щось не так.

Коли вони залишили центральну площу і пішли селом, він нарешті допетрав:

— Але чому ти хочеш підтвердити, правдива ця легенда чи ні?

— Чарівник, це чарівник! Якщо ми зможемо знайти будинок, у якому той жив і місце, де був похований пізніше, то, можливо, зможемо відкрити його таємниці та здобудемо магічну силу, яка виходить за межі розуміння звичайних смертних! — Луміан говорив правду так, наче це була брехня.

Вираз обличчя хлопчини став скептичним:

— Не води мене за носа. Більшість цих казок вигадані, щоб лякати дітей. Як це може бути правдою? До того ж того, хто забажає отримати владу чарівника, буде схоплено інквізицією!

Республіка Інтіс знаходиться на Північному континенті, де ортодоксальними богами є Вічно Палаюче Сонце й Бог Пару та Машин. Ці дві церкви розділяли віру майже всіх людей і забороняли інші релігії, такі як Церква Богині Вічної Ночі та Церква Володаря Бурі з королівства Лоен, Церква Матері Землі з королівства Фейнапоттер, Церква Бога Знань та Мудрості з південно-центральних країн, таких як Ленбург, та Церква Бога Битви з імперії Фейсак.

Інквізиції Церкви Вічно Палаючого Сонця боялися всі. Безліч єретиків було ув'язнено і піддано неймовірно жорстоким тортурам.

Луміан засміявся:

— Чому ти так переймаєшся цим? Сам же сказав — більшість цих легенд вигадані. Знайти рештки чаклуна майже неможливо. Крім того, навіть якщо ми знайдемо те, що від нього залишилося, нам не обов’язково забирати собі його заборонену силу. Ми можемо передати її церкві в обмін на винагороду. Точно, могила чарівника повинна тріщати від скарбів!

Церква, про яку він говорив, — Церква Вічно Палаючого Сонця. Церкви Бога Пару та Машин не було в Корду, бо вона зазвичай розташовувалася у великих містах і місцинах із заводами.

Бачачи спокусу, що зростає в очах Раймунда, юнак, задоволений своєю роботою, не міг не цокнути язиком:

— Ти справді хочеш бути пастухом?

«Пастух», про якого він говорив, не був ідеалізованим поняттям, яке зазвичай виникає в містян. Зовсім ні, це була справжня професія, яка вимагала аби щоранку виганяли пасти цілу отару овець під пильним наглядом професіонала.

Село Корду знаходиться в регіоні під назвою Дар'єж, що в провінції Рістон. Тут це нелегка робота, яка приходить разом із самотністю. Пастухи працювали на власників овець, випасаючи десятки чи навіть сотні з них, і постійно переганяли отару туди-сюди між горами та рівнинами.

Цей процес називається скотарством. Щоосені гори навколо Корду втрачають рослинність і пастухи виводять свої стада з гірського перевалу на тепліші рівнини трохи далі, деколи перетинаючи кордони з Фейнапоттером, Ленбургом та іншими країнами. До початку травня вони зганяли овець назад у села власників, щоб стригти їх і відлучати ягнят. У червні ж підіймалися в гори та на високогірні хребти. Пастухи жили в халупах, робили сир, пасли стадо. Так все відбувається щороку, допоки не прийдуть перші заморозки.