Частина 1: Кошмар. Розділ 3: Сон

Луміан затримався на даху, не бажаючи поки що спускатися.

Його обличчя не висловлювало жодних емоцій, наче було відображенням стоїцизму. Зник пустотливий юнак, який часто відвідував таверну, завжди готовий посміятися та пожартувати. На його місці була спокійна і рішуча постать, яку б не впізнав ніхто із селян.

Відтоді, як випадково виявив магічні здібності сестри, хлопець став одержимий їх здобуттям. Але Аврора завжди застерігала його від цього, посилаючись на величезну небезпеку й нещастя, пов’язані з ними. Вона відмовлялася розголошувати таємниці їх опанування, навіть якщо знала, як дарувати сили простим смертним.

Хлопак не міг змусити її розкрити метод, тому вдавався до благань і переконань на кожному кроці. Після кількох секунд роздумів парубок скочив на ноги й спустився до краю даху. На другий поверх він зліз по дерев’яній драбині. Підійшовши до кімнати сестри, побачив, що коричневі дерев’яні двері відчинені, тож зазирнув усередину.

Дівчина в небесно-блакитній сукні сиділа навпроти вікна за своїм столом, освітленим яскравими вогнями настільної лампи, і щось писала чорнильною ручкою з відкритим пером, поринувши у свої думки.

«Що вона пише так пізно вночі? Це пов'язано з чаклунством?» Луміан поклав руку на двері, аби відчинити їх ширше, й жартома сказав:

— Знову ведеш записи у своєму щоденнику, чи не так?

— Давай чесно, хто б став вести щоденник? — не відриваючись від написаного, відповіла Аврора і продовжила виводити слова золотавою ручкою.

Хлопчина не погодився:

— Імператор Розель має багато щоденників.

Розель — останній імператор Республіки Інтіс, де зараз живуть їхні брати і сестри. Він поклав край правлінню королівської родини Сауронів і був коронований як «Цезар», тим самим проголосивши себе імператором.

Чоловік досяг незліченних успіхів у галузі науки та техніки, йому приписують винахід парового двигуна. Не кажучи вже про те, що він проклав морський шлях до Південного континенту та розпочав епоху колонізації. Імператор був втіленням свого часу, символом епохи, що минула понад століття тому.

Однак на заході свого життя правитель був обдурений і вбитий у трірському палаці Білого Клена. Після смерті великого імператора світу було передано багато сторінок і цілих томів щоденників, але вони були написані словами, які ніхто не міг розібрати, ніби цієї мови ніколи не існувало.

— Отже, Розель — несерйозна людина, — глузувала Аврора, сидячи до співрозмовника спиною.

— То що ти там строчиш? — запитав хлопець.

Ось що він справді хотів знати.

Дівчина байдуже відповіла:

— Лист.

— Кому? — юнак не зміг стриматися, щоб не нахмуритись.

Вона зупинилася, відклавши свою вишукану золотаву авторучку з відкритим пером та неймовірними візерунками, щоб переглянути свої слова на папері.

— Друг по листуванню.

— Друг по листуванню? — дещо розгубився Луміан, — Що це взагалі таке?

Аврора засміялася і, зачесавши за вуха світле волосся, взялася повчати молодшого брата:

— Ось чому я постійно кажу тобі більше читати і наполегливіше вивчати нове. Досить вже витрачати дні на випивку та розгул! Поглянь на себе, ти наче геть безграмотний. Друзі по листуванню — це люди, які знайомляться на шпальтах газет, періодичних видань, журналів тощо, ніколи не зустрічалися і спілкуються один з одним за допомогою листів.

— Який сенс мати такого друга? — спитав хлопчак, швидше занепокоєний аніж здивований.

Відірвавши руку від дверей, він почухав підборіддя і глибоко задумався. У Аврори ніколи раніше не було хлопця, тому він не міг дозволити, щоб її обдурив хтось, кого вона навіть на власні очі ніколи не бачила.

— Тобто? — серйозно відповіла сестра. — По-перше, емоційна цінність, ну, я знаю, ти не розумієш, що таке емоційна цінність, люди — соціальні тварини, їм потрібно спілкуватися з іншими і є деякі речі та емоції, якими я не можу поділитися з людьми у селі і навіть з тобою. Мені потрібна більш приватна атмосфера, щоб висловити свої думки. Такий приятель по листуванню, якого я ніколи не бачила й, можливо, ніколи не побачу, якраз ідеально підходить для цього. По-друге, не недооцінюй моїх друзів по листуванню. Деякі з них володіють великою владою, а деякі — великими знаннями. Наприклад, один з них подарував мені цю лампу на батарейках, гасові лампи та свічки надто шкідливі для очей та не підходять для писання вночі...

Не чекаючи, поки парубок поставить ще одне запитання, Аврора підняла ліву руку й махнула йому в бік дверей:

— Лягай вже спати, мій п’яний брате! На добраніч!

— Гаразд, добраніч, — відповів хлопець, намагаючись приховати своє розчарування..

Дівчина кинула йому в слід:

— Не забудь зачинити двері. Тут дуже холодно, коли все ось так відчинено.

Луміан повільно зачинив двері з коричневого дерева, пішов до своєї кімнати, зняв черевики й сів на ліжко. У темряві туманної ночі він міг розгледіти дерев’яний стіл біля вікна, похилий стілець, маленьку книжкову полицю біля стіни та шафу навпроти. Хлопчак сидів тихо, поринувши у власні думки.

Він завжди знав, що в Аврори є свої секрети, і є багато речей, про які юнак сам їй не розповідав, тож це його не дивувало. Він переймається, що ці секрети можуть становити загрозу для неї. І як тільки щось стається, хлоп’як вже не зможе нічого вдіяти. Він просто звичайний хлопець з міцним тілом і гострим розумом.

Думки набігали, як хвилі, що розбиваються об берег, і так само швидко відступали. Луміан глибоко вдихнув і попрямував до вбиральні, щоб освіжитися. Згодом хлопчина зняв своє коричневе пальто-піджак і заліз під холодну ковдру. Квітневе повітря в горах було досить суворим.

…………

У стані заціпеніння Луміан немовби побачив сірий туман, який огортав усе довкола та стирав обриси предметів, що були заручені в його ілюзорних обіймах, змушуючи віддалені об’єкти повністю зникати.

Він приголомшений брів крізь серпанок, але незалежно від того в якому напрямку хлопчина рухався чи як далеко зайшов, туман завжди повертав його до одного й того ж місця — до власної спальні. У кімнаті стояло біле двоспальне ліжко, дерев'яний стіл зі стільцями, що розташувались перед вікном, книжкові полиці й шафи.