Розділ 18 Нові виклики

Олекір повільно, але невпинно розширював своє крижане військо. За допомогою Елікорії він відділяв фрагменти своєї душі, вкладаючи в кожен з них частину своєї сили й волі. Це був надзвичайно делікатний процес, що вимагав від нього абсолютної концентрації та контролю. Найменше відхилення могло призвести до непоправної шкоди. І хоча це був ризик, він повністю виправдовувався майбутніми перешкодами, що стояли на його шляху.

Проте вже після десяти створених ядер Олекір уперше відчув наслідки своєї поспішності. Слабкість, яку важко передати словами: наче його тіло відгукувалося на його поклик із затримкою, а гострість розуму поступово притуплялася. У свідомість дедалі частіше проникали несподівані потоки даних від ляльок, що втрапляли в проблеми; зазвичай їх вирішення не зайняло б у нього навіть миті. І він навіть хвалився цим, підкреслюючи відновлення свого гострого розуму. Та одного разу під час тренування з Мироланою його свідомість заполонило бачення кількох ляльок, що виконували номінальне патрулювання, і помітили, як Мирослава грається з кількома сніговими кроликами. Ця мить розгубленості принесла дівчині розгромну перемогу, а йому гірку поразку.

Звісно, Олекір не збирався просто так миритись із цією проблемою. Він ухвалив рішення відділити частину своєї свідомості для нагляду, фільтрації та реакції на цей потік. Але це було надзвичайно важко. Настільки, що йому доводилося сидіти днями в глибокій концентрації, майже відчуваючи, як розум починає розпадатися під тиском багатозадачності. Кожна спроба відволіктися чи розслабитися миттєво викликала лавину різних поглядів, звуків і думок, що заповнювали його свідомість. Особливо дратували кролики Мирослави, які, бігаючи навколо, навмисно провокували хаос у його практиці, змушуючи його знову і знову повертатися до концентрації у нескінченному колі боротьби з власним розумом.

— Це все для тебе, любий!

Мирослава відповідала йому такою яскравою посмішкою, що він не міг боротися. Її очі світилися безтурботною радістю, яка одночасно зігрівала й роздирала його серце. Кролики, що бігали довкола, спочатку здавалися просто милими створіннями. Втомившись від своїх гарненьких знайомих, Мирослава почала змінювати їх, надаючи їм нові форми й поведінку, що ще більше плутало й відволікало Олекіра. Ця зміна відбулась саме тоді, коли Олекір нарешті зміг відокремити потік інформації, але новий, більш агресивний і непередбачуваний, прорвав його греблю, змушуючи його тремтіти від безсилля. Відчуття безпорадності охопило його, мов холодний вітер, що проникає крізь найміцніші стіни, і він зрозумів, що боротьба з власним розумом лише починається.

Миролана, звісно, не збиралася полишати його просто так і давати йому спокій. Вона з радістю продовжувала тренування з його ляльками, загнанаючи їх у все більш незвичні та складні ситуації. Її рухи були граційними, немов кішка, що безшумно кружляє навколо здобичі, а її реакція ставала дедалі швидшою й непередбачуваною. Вона вміло використовувала кожен момент, щоб випробувати межі можливостей ляльок. Реакція Миролани давно вийшла за межі навіть для Олекіра. Вона перетворила це на справжнє мистецтво, яке поєднувало інтуїцію, спостереження та точність.

В цей час Олекір повністю відокремився від створення тіл ляльок і попросив цим зайнятися Ярославу. На що вона з радістю погодилася. Вирізати фрагменти один за одним та складати в єдиний фрагмент звучить у рази легше, ніж є на практиці. Чари заповнювали простір навколо неї з такою щільністю, що поруч важко було дихати, не те щоб навіть знаходитись там. Вона працювала з неймовірною зосередженістю, її руки рухалися швидко й упевнено, ніби вона танцювала в одному тільки їй відомому ритмі. Кожен фрагмент, який вона вирізала, світився слабким світлом. Процес складання цих фрагментів у єдине ціле вимагав повної концентрації та певного рівня майстерності.

У постійних тренуваннях минуло кілька місяців, і нарешті Олекір зміг змусити свій розум працювати паралельно, долаючи внутрішні бар'єри. Це значно полегшило його повсякденність, дозволяючи знову зосередитись на творенні ляльок, хоча тепер це вже не було настільки критичною справою. Ярослава втратила відлік часу, настільки глибоко захоплена своєю роботою. Вона створила більше сотні ляльок, кожна з яких потребувала ядра. Цей процес вимагав від неї не лише майстерності, а й неабиякої витримки.

Це було значним кроком уперед у їхній спільній справі. Навіть сотня була вже вагомою силою, на думку дівчат, але не для Олекіра. Його видіння дали йому чудове розуміння сил, з якими він мав намір боротися. І він відчував, що цього навіть близько недостатньо. Його внутрішній голос наполегливо підштовхував його до більшого, до створення чогось, що могло б змінити хід подій. Він підбурював бажання Ярослави до творіння, надихаючи її на більше.

Сам же Олекір майже відновив рівновагу душі та тіла завдяки Північній Пустці. Сила, що наповнювала повітря, з часом відновлювала й його душу, наче річка, що змиває втому й напругу. Кожен вдих наповнював його новою енергією, дозволяючи відчути глибокий зв’язок із самим собою й світом навколо. Це відновлення було не миттєвим, а поступовим, як повільне танення льоду під променями сонця.

Завдяки цій силі Олекір разом з Елікорією зміг повернутися до відокремлення фрагментів своєї душі. Хоча процес залишався надзвичайно важким і виснажливим, він не здавався таким небезпечним. Рухи ставали більш упевненими, а думки — чіткішими. Вони працювали майже автоматично, ніби підсвідомо, відчуваючи ритм і пульс сили, що пронизувала простір навколо.

Проте темп творіння Ярослави був шалений — тоді як їм вдавалося створити лише один фрагмент, вона вже завершувала десять ляльок. Її майстерність і швидкість ставали все більш вражаючими, і це підштовхувало їх не зупинятися, шукати нові шляхи для підвищення продуктивності.

Миролана ж нудьгувала настільки, що почала тренуватися з ляльками й у групових боях. Вона якось вмовила Мирославу, і вони розділились на дві команди, в кожній по дівчині і по чотири ляльки. З часом ці тренування ставали все більш жорсткими, не рідко ламаючи ляльок, що допомагало трохи стримати темпи їхнього творіння. Вони відточували тактику, вивчали слабкі місця один одного, і кожна битва ставала уроком, що загартовував їхню майстерність.