Глава 38. Страх, як стан життя

В якусь мить скеля перед очима Ігоря розвіялась й відкрився вхід до печери. Це означало лише одне: все, що мало статись, вже сталось, але ні Лєра, ні дракон не з’являлись.

Він рвонув всередину й, пробігши коротким коридором, спочатку побачив дракона, а потім Лєрку, що лежала, скрутившись клубочком, на березі гірського озера.

– Лєра! – вона ледь поворухнулась й завмерла. – Я тебе вб’ю! – промчав він повз Ґара.

Дівчина була непритомною, але жива. Навіть не знесилена. Навпаки, енергія в ній бурлила, і зомління скоріше було через надлишок тої. Ігор підхопив її під плечі, здіймаючи над підлогою, й спробував діагностувати її стан. Виходило погано. З ним такого ще не було, але на Лєркі ламались всі шаблони! Він ледве зібрав себе до купи.

Лєра явно не помирала: пульс поступово нормалізувався, дихання також, а енергія дивним чином почала концентруватись у животі. Він не міг ідентифікувати цю енергію, хоча вона й здавалась знайомою.

«Це – чиста енергія першого драканара» – пролунав в його свідомості голос Ґара.

«Що?!»

Здогадка – страшна й раптова – пробила його до чергового тремтіння в руках. Ігор з острахом поклав долоню на живіт дружини й зосередився наново.

– Ні! Не може бути…, – він ледве прошепотів.

Його нічний жах – той, що переслідував ще з Зимолісся, почав втілюватись повним ходом. По спині війнуло холодом: двотижнева вагітність… Він сам підписав їй смертний вирок… Тоді, після її ініціації, коли вона повернулась з ним, йому просто знесло дах! І препарату, що зазвичай готував, щоб запобігти цього, в нього вже не було – гадав, більше не знадобиться. Ні, він намагався бути обережним… але не вдалось.

«Вона скоро отямиться» – почулось знов.

«Їй не треба знати про це» – Ігор вже прокручував в голові різні плани.

«Дуже скоро вона й сама дізнається про свою вагітність, – дракон гиготнув. – Як ти збираєшся це приховувати?»

«Не буде чого приховувати!»

Ґар наблизив до нього голову: «Вирішив вбити її просто зараз? Придивись уважніше».

Ігор скреготнув зубами: доля вирішила, що ще недостатньо познущалась з них?! Він знов почав сканувати й скоро відчув, як блідне. Дракон мав рацію: позбавитись дитини, не вбивши Лєру, було неможливо. Їхні енергії сплелись так, що розрив їх приведе до тотального витоку – як кровотеча, тільки енергетична. Зараз – однозначно так. Під час пологів – ще питання.

Його жовна заходили ходуном: «Ненавиджу тебе!» – він притиснув Лєрку до грудей так, начебто вона могла зникнути прямо з його рук.

«А за що? – золотаві очі дракона дивились на нього прискіпливо, виблискуючи мерехтливими вогниками, що майоріли попід стелею, віддзеркалюючись в його погляді. – Це – твоя дитина. А угода? Якби вона її не виконала – загинула б. Тож, я врятував її життя, хоча драконів не знайдено. Але з її боку я вважаю борг закритим. А в тебе ще є вісім з половиною місяців, щоб знайти спосіб не дати померти своїй дружині!»

Ґар розвернувся й вилетів з печери. Ігор так і залишився сидіти, притискаючи до себе Лєрку й ненавидячи дракона, себе, життя, чи кляту долю. Чи хто там за цим всім стоїть?!

Вона отямилась, як тільки затих звук ляскаючих крил дракона. Її очі роздивлялись його, немов вперше бачили.

– Що? – він погладжував великим пальцем щоку дівчини, й намагався посміхнутись.

– Ти точна копія батька першого драканара – Ґейрмунда. Просто один в один.

Ігор знизав плечима:

– Все ж ми – родичі.

– Це може щось означати? – Лєра спробувала сісти.

– Не знаю, синичко. Просто гени так склались.

– О-о-о! – застогнала вона, підводячись. – Включився професорський режим! Усю казку розвалив!

Хотів би він ту казку. Там хоча б все у всіх закінчується добре. Мабуть…

Вісім місяців пролетіли швидше, ніж хотілось. Весь цей час він шукав будь-яку інформацію, що могла б допомогти йому врятувати Лєрку, в проміжках займаючись зведенням лабораторії, аналогічної тій, котра залишилась у Лукомор’ї. Та не знайшов нічого. Відомостей про народження першого драканара не було ніяких, крім самого факту, та присутності при цьому його батька-дракона.

Ігор проконсультувався з найкращими цілителями Ватраньї, замордував Зорана, підключив Ольгу, але все, до чого вони в результаті дійшли – це спроба в дуже швидкому темпі рятувати розідраний енергоконтур Лєри. Коли головний князівський цілитель спитав – кого рятувати першим – Колвін його ледь поглядом не спопелив. Більше не запитував.

Після кожного огляду Лєрка починала нервувати, підозрюючи якісь проблеми, але він кожного разу запевняв, що це стандартна процедура для дружини князя. На якийсь час вона заспокоювалась, та потім знов починала відшукувати якісь нестикування й ставити незручні питання. Тоді він просто садив дружину собі на коліна й починав нашіптувати щось заспокійливе їй на вухо. Це було більш дієвим, бо змушувало її аж мліти. А, якщо ще й прикусити мочку, то всі каверзні питання вилітали з її голови дуже швидко і якийсь період не з’являлись взагалі.

Перші дні, коли Лєра дізналась про свій стан, вона ходила, наче пришиблена, настільки несподіваним це для неї було. Навіть розплакалась одного разу. Ледве заспокоїв її. Можна було зрозуміти: він теж не був до цього готовим. Тим більше, що знав, чим це може скінчитись. А вона просто злякалась. Казала: яка з неї мати, коли за нею самою треба око та око?!

Як міг заспокоював, запевняв, що все буде добре, а в самого серце стискалось від страху, що тепер дійсно може втратити її остаточно. Кляв себе останніми словами: він когось вчив контролю, а сам?! І ті її слова, що неможливо весь час все контролювати, його не тішили.

Зрештою, цей день настав. Перейми почались одним чарівним травневим ранком – не встигла Лєра прокинутись. Але віднести себе до цілительського крила – не дала.

– Дракон, – просипіла вона, хапаючи його за руку, поки він намагався зміркувати, що йому робити першочергово – зняти їй біль, чи нести спочатку до Зорана. – Мені потрібно на злітний майданчик.