Глава 30. Загадка чорних драконів

Перший пункт плану полягав в тому, щоб перерити князівську бібліотеку та всі архіви, до яких нам надали необмежений доступ. Ігор навіть відправив запити до архівів інших князівств, за винятком Диворіченського. А от останнє, якраз могло мати якусь інформацію, оскільки чорні дракони їх дуже цікавили. Та й мені хотілось дізнатись про свого предка та його мотивації.

Чомусь прапрабабка Ігоря – Арнб’йорга – бувши корінною диворіченкою, пішла проти своїх співвітчизників, коли створила закляття визволення для сирінів. Мій же родич став причиною загибелі таких величних істот! Усвідомлювати це було неприємно. Тож, відшукати сліди чорних драконів мені хотілось не тільки тому, що пообіцяла в обмін на ініціацію – я мала намір змити цю пляму. Та й просто допомогти Ґару теж хотілось. Сто п’ятдесят років самотності в ув’язненні, а після звільнення – та ж сама самотність.

Та, як на зло, усі джерела повідомляли лише загальновідомі факти: частина драконів загинула, а частина – зникли у невідомому напрямку. Зате мені пощастило натрапити на легенду про походження драканарів. Історія свідчила про те, що один з чорних драконів – у якусь сиву давнину – закохався у князівну, котру сам же й ініціював, і сила його кохання була такою, що він зміг обернутись людиною, а, згодом, їхній син став першим драканаром. Для мене це було приголомшливим: мало того, що за три місяці мій світ і так перевернувся з ніг на голову, то ще й дізнатись, що близька тобі людина має конкретно драконяче походження?! От недарма я його драконом називала, коли вчилась!

Чи боялась я цього? Ні! Точно – ні! Боялась лиш розчарувати. В голові засіла думка про те, що мені до рівня Колвіна дуже далеко, й не хотілось би одного разу зрозуміти, що сила нашого тяжіння один до одного полягала у тій самій біохімії та в її гормональному розділі. Буде боляче. Хоча, кого я одурити хочу – буде вбивчо! Без нього я збожеволію. Чи вже? Я ж його загризти не так давно мріяла! А тепер за нього загризти можу… Кому сказати: до дракона помчала, щоб бути з головним чудовиськом мого життя, і теж – драконом… Точно – божевільна! І лікуватись я не хочу: мені цілком затишно у моєму божевіллі.

Згадались його сивини, що посріблили йому скроні. Влад казав, що через мене… Коли відмовитись від мене спробував. Невже, справді, так кохає? Ось таке безголове дівчисько?! Серйозний професор?! Ну, він здавався серйозним. Як виявилось, і серйозні люди страждають дурощами інколи.

Та все ж: це в них спадкове? Креслав вже скільки десятиліть кохає свою загиблу дружину. Батько Ігоря пішов проти свого батька через кохання. Ігор стрибає за мною усюди, куди мене закидає, витягуючи навіть з того світу по суті!

З роздумів мене висмикнув аромат кедра з ірисом, що залоскотав ніздрі. Скинувши руку догори, помахала вказівним пальцем:

– Якщо хочеш непомітно до мене наблизитись – зміни парфуми. Ці – я за кілометр розпізнаю!

Гарячі губи обдали жаром мою шию, розбурхуючи невгамовне стадо моїх улюблених тупотливих сонечок, котрі, здійнявшись усім своїм незчисленним натовпом, гайнули по моїй спині, а не менш гарячі долоні стиснули мої плечі.

– Не подобаються парфуми? – губи продовжили вивчати вільну від одягу ділянку мого тіла.

– Навпаки, – потягнулась рукою до його щоки, – обожнюю цей аромат! Але підкрастись з ним тобі до мене не вдасться, оскільки він підкрадається першим.

Ігор перехопив мою руку й пройшовся поцілунками по зап’ястю, лоскотно спускаючись до згину ліктя. Добре, що в архіві не було нікого, крім нас, бо моя комашина армія вже не тільки лапками тупотіла по мені, а ще й крильцями тріпотіла, розганяючи тремтіння до самих п’ят.

– Хтось може зайти сюди, – видихнула вже практично йому в рота, коли він перемістився до моїх губ.

– Ми поки що не робимо нічого осудливого, – так само ковзнув подихом по моїх губах.

– Ключове слово «поки», – спробувала відхилитись, та міцна долоня на потилиці не дала мені цього зробити, а манливі чоловічі вуста вже вивчали мої, пристрасно окреслюючи їх язиком, що нахабно за цим увірвався до мого рота, зриваючи в моїй голові яскраві феєрверки.

Боги! Я б і не проти продовжити, але ж не тут! Довелось нахабу притиснути зубами, на що Колвін розплився хижою посмішкою. Знаю я цей вираз: нічим розсудливим він ніколи не закінчувався!

Відпустивши зухвальця, все ж примудрилась вивернутись:

– Хочеш підмочити репутацію?

– Чию? – вирішив він помститись моєму вуху, прикушуючи його мочку, чим довів сонечкове стадо до сказу.

Ледве стримала стогін, що безпардонно рвався зовні:

– Ну, не мою ж. Я – лиш додаток до майбутнього князя всія Стрибор’я.

Ігор на мить завмер. Потім пихнув, та так, що я думала з ніздрів і вогонь вирветься. Не вирвався… Колвін потягнув стілець з-за найближчого столу, й сів навпроти мене, пропікаючи сердито-осудливим поглядом:

– Від тебе такої дурні почути я не чекав!

– Хіба – ні? – дивилась цілковито безневинними очима.

– Тобто, ти зараз прирівняла мене до того – як ти там якось сказала – «феодала недобитого»? – його очі налились справжнім свинцем, котрий міг натурально так причавити.

Закотила очі: здається, мені зараз вичитають лекцію – хтось згадав своє недалеке професорське минуле. Сам же постійно за мене рішення приймає, а потім дивується, коли в мене такі порівняння народжуються!

– Я ще не розібралась з місцевим суспільним устроєм, – пошукала спробу виправдання.

– Лєра! – я бачила, як він, прикривши очі, зробив декілька вдихів-видихів, щоб не рикнути… мабуть… але я почула. – Ти зараз не про суспільство говорила, а про мене.

– А ти часто намагаєшся поговорити зі мною на рівних? – щось мене понесло кудись.

– Угу, – кивнув Ігор, мружачи очі, – а ти свідомо виходиш заміж за тирана і деспота.

– Можу не виходити! – пирхнула, вже остаточно розпалюючись, й зірвалась зі стільця.

Та не встигла й кроку зробити, як була перехоплена міцним чоловічими руками й притягнута до твердих грудей: кажу ж – каменюка! Брила непохитна! Монстр крижаний!