Глава 29. Відвертість за відвертість

Ігор вже з пів години спостерігав, як Лєра носиться по саду зі своїми симургами, котрих притягнув за собою Мілош, як тільки вона прикликала того. Його питання вона швиденько перевела у жарт, а Алєля терміново віднайшла роботу, котру конче треба було зробити саме зараз і для цього потрібні саме його чоловічі руки:

– Сигвальд зайнятий, а ти, Ваша Світлосте, поки ще ні. А Лєрочка нехай садом прогуляється – вона його не бачила практично, – сирін окинула його сердитим поглядом, – завдяки декому.

«Лєрочку» двічі запрошувати до прогулянки, аби тільки відтягнути неминучий допит, було не треба. Сяйнувши на нього наймилішою зі своїх посмішок, вона вилетіла з альтанки, на ходу ковзнувши губами по його щоці, і її руде волосся замайоріло поза віттям поки ще низькорослого саду. За хвилину до неї приєднався той дрібний пройдисвіт з вогнепсами.

– Знов потягнеш свої ручечки до її пам’яті? – бузкові очі Алєлі зараз були більш схожі на переднічне небо, коли сонце вже сховалось, але його останні промені ще підсвічують темну височінь, не даючи їй стати зовсім чорною.

– З нею це, на жаль, не працює. Тепер – і поготів.

Сирін чаклувала над досить височеньким кущем глоду, балансуючи енергії для насичення його необхідними властивостями. Від Ігоря вона вимагала корегувати цей процес.

– Це так тепер називається робота для чоловічих рук? – хмикнув він.

– Ти все чудово зрозумів, – пирхнула вона. – Я й так на тебе досі зла за той твій вибрик.

– Вибрик?! – Ігор важко зітхнув. – Алєля, якби повне вилучення частини пам’яті було безпечним для психіки людини, я б це зробив, і вона зараз би жила спокійним життям.

Сирін випросталась:

– А ти?

Він?.. Здихав би під дверима її спальні… Без надії…

– Якось пережив би, – вичавив з себе.

– Кого ти хочеш одурити? Себе? Чи мене? Ігор, – вона відпустила гілку, котру притримувала, й ледь йому в око нею не зацідила, – я й бачу, як ти пережив це, – кивнула на його сивину на скронях. – Я ж тебе знаю, розумнику! Ти після Ольги – тікав від відносин, як Мілош від роботи! От тільки у твоєму випадку, якраз до роботи. На ній ти був одружений, правда. Лише очі тьмяними залишались. Та й з Ольгою вони в тебе так не горіли – я ж бачила! Ти й сам не горів. А зараз аж палахкотиш весь. Лєра в тебе життя вдихнула, а ти себе його позбавити вирішив?

Він і сам знав, що Лєрка й кисень – для нього це тепер були синоніми. Перекрийте йому кисень – задихнеться. Без неї – так само. Вже спробував. Але ж поки вона хоча б жива була – отримував мікродози. А, якщо її не стане? Він же не простить собі цього! Через нього вона втаскалась в ту кляту ініціацію й погодилась на умови дракона! Загине – і тоді він точно задихнеться…

– Алєля, годі мене клювати. Твоя люба Лєрочка вже провернула все, що тільки можна, щоб позбавити мене можливості якось вплинути на ситуацію. Хоча, – він згадав весь перебіг подій, – мені починає здаватись, що деякі речі відбуваються явно не просто так, і її наче ведуть.  

– Натякаєш на гравців? – сирін похмурилась, повністю забувши про кущі.

– Не знаю, Алєля, але дуже хочу дізнатись.

– Ігорьочку! – вона помахала рукою перед його очима. – Ти ж пам’ятаєш: що сталось з тими, хто намагався взнати?

Ігор поморщився: він знав про людей, котрі фактично шукали вітру в полі, й навіть посміювався з них, тому що вважав всі ці теорії про богів – повною маячнею. Та декотрі божеволіли. Він списував це на наслідки особливостей психіки, а не на пошуки, й не бачив в цьому якоїсь всесвітньої змови. Але дехто зникав, і тепер – з огляду на те, що відбулось останнім часом – він вже ні в чому не був певним.

– Поки що мене цікавлять інші пошуки.

– А потім? – Алєля озирнулась на Лєру, котра наближалась до них. – Так і будете бігати один за одним? – притишила вона голос.

– Без варіантів, – посміхнувся Ігор.

Сирін похитала головою:

– Так-так! Ольга б до дракона не помчала.

Не став сперечатись, оскільки не хотів при Лєрі згадувати про свій попередній шлюб. Знав, що Алєля не долюблювала Ольгу. Не через те, що та була в чомусь поганою людиною – зовсім ні. Вважала, що вона йому не підходить – не його пара. Тоді він нікого не слухав, але дуже скоро вони з Ольгою обидва зрозуміли, що поспішили. Його постійно кудись несло: то на пошуки, то в бій, то в науку. А дружині хотілось розміреного сімейного життя. Ігор на це виявився нездатним, а от Олег примудрився дати його їй. Ні, він був одним з кращих бойових магів, і в бою ніколи не пас задніх, і прикрив би будь-кого, але в житті він був абсолютно спокійною людиною й чудовим сім’янином. Поза межами роботи він нікуди не рвався. Саме Олег влучно підмітив, що вони з Лєркою знайшли одне одного: двоє божевільних.

А от Лєру Алєля полюбила мало не до нестями. Після того, як він заблокував дівчині пам’ять й відправив до Лукомор’я, сирін його ледве не прибила: Сигвальду насилу вдалось її вгамувати, та з Ігорем після цього вона й розмовляти не хотіла – сьогодні вперше з того моменту.

– Як з чоловічою половиною роботи? – Лєра окинула їх поглядом, що демонстрував цілковите розуміння предмета їхньої розмови.

Ще трохи, і від неї взагалі буде важко приховати будь-що – з її ж бо здібностями!

– В цих ручках, – Алєля кивнула на нього, – потреби вже не маю. Забирай! Мені й Мілоша вистачить.

Коловертень невдоволено скривився, але змовчав. Лєра ще потискала своїх улюбленців, залишаючи їх з Мілошем, та, підхопивши Ігоря під руку, пішла з ним до замку.

– Алєля тебе не покусала? – сміхотнула, коли вони відійшли трохи далі.

– Наче цілий, – глянув на неї, ловлячи погляд, котрий та намагалась сховати. – Може, припинимо таїтись один від одного?

Лєрка – цілком очікувано – аж повітрям захлинулась, зупиняючись:

– Між іншим, це не я сьогодні втекла мовчки, ні слова не зронивши!

Ігор спокійно зловив блискавки, що летіли з похмурених очей: