Глава 27. Плата за чужі гріхи

Лєрка спала, як завжди, окупувавши його по повній. Її дихання приємно лоскотало груди, а тонкі ніжні пальці періодично впивались у плечі, мов би перевіряючи його наявність. Він і сам боявся заснути через якийсь патологічний підсвідомий страх прокинутись наодинці. Як легко виявилось зруйнувати його самовпевненість – самовпевненість людини, що звикла покладатись в першу чергу на себе й свої сили.

Скільки років йому вдавалось контролювати найскладніші ситуації й виходити з них з мінімальними втратами! Скільки років він витратив на те, щоб відточити ці вміння! Років, що вкрав у цього ж життя й, здається, воно починає за це мститися, намагаючись стягнути надвисоку платню: відібрати найдорожче.

Ігор обережно перевернувся на бік, пригортаючи Лєрку до себе. Вона щось невдоволено мугикнула та, уткнувшись носом в його шию й закинувши на нього ногу, продовжила спокійно сопіти далі. А от до нього сон так і не йшов. 

Ледве торкаючись шкіри, ковзнув пальцями по руці дівчини, відмічаючи, як по ній прокотилось легке тремтіння. Його дівчинка, його синичка! Чому все це їм? Чому все це їй?! Що ще вона має зробити?! Скільки він намагався захистити її та, чим далі, тим все ставало лиш гірше. А після слів дракона він по-справжньому зрозумів, що таке відчай: від нього, виявляється, взагалі нічого не залежить. Все, що йому залишається – просто бути поруч. Та чекати, поки з нею щось станеться, він теж не буде.

Тоді, на озері, Ігор навіть не дав їй побачити дракона. Вихопивши з Лєркиної сумки портальний камінь, він потягнув дівчину в прочинений портал, не даючи їй обернутись. А потім їм вже було не до драконів і розмов…

…Замкнувши двері власних покоїв й накинувши на них закляття тиші, Ігор впився в Лєркині губи, зминаючи їх скаженим натиском, та одночасно стягуючи з неї куртку. Дівчина поточилась від несподіванки, чіпляючись за його плечі. Відірвавшись від неї, він спустив очі з її обличчя нижче, жадібно проїхавшись поглядом по грудях й одночасно ніби пестячи ним їх.

Ігор відчував, як хижо роздувались його ніздрі, очі струменіли жаром, а ступінь бажання лякав його самого. Він окреслив пальцями лінію від Лєркиної шиї до плеча, невагомо торкаючись шкіри та спостерігаючи за її збудженням. Потягнувшись до бретельки майки, що була на дівчині, він стягнув її з плеча. Лєрка раптом зробила глибокий вдих – її груди здійнялись, торкнувшись його, й Ігор нервово зглитнув. Розпеченою долонею він обхопив її стан, пропікаючи тонку тканину, а вільною рукою потягнув бретельку й з другого, не відпускаючи Лєркиного погляду. Її вії тремтливо війнули, напівприкривши очі дівчини, і в нього в животі згорнувся вогняний клубок, а з легень наче вибили останнє повітря.

Він бачив, як два принадних горбочки спокусливо здіймались у лихоманковому ритмі, приковуючи до себе його погляд. Один з них він поривчасто накрив долонею, обережно стискаючи та отримуючи у відповідь млосний схлип.

Ігор хижо вп’явся в Лєркину шию, витрушуючи з голови залишки тверезої свідомості. Низка стрімких жадібних поцілунків, що ковзали вже з плеча до шиї, завершились ледве чутним стогоном у його вухо, й вона подалась назустріч, буквально влипаючи в нього. Дівчина потягнулась захоплюючи зубами мочку його вуха й прикушуючи її, від чого кров у венах в нього скипіла, зносячи останні залишки вже й нетверезої свідомості.

Спраглими губами Ігор спіймав її підборіддя і злегка прикусив його, розганяючи тремтіння по дівочому тілі. Вловив палкі вуста, нахабно вриваючись до рота й змішуючи їхні поривчасті подихи.

Лєрка здавалась… Капітулювала у відповідь на кожен його рух, плутаючись ніжними пальцями у його волоссі, заринаючи разом з ним до чуттєвої солодко-болісної муки. Вони обидва тонули у пряному мареві терпких пристрастей, що зрідка у цьому божевіллі перемежались ніжними пестощами. Нестримні доторки розганяли солодкі імпульси до самих кінчиків пальців. Лєрка стогнала, вигиналась дугою й вимагала чергових ласк, вганяючи нігті в його спину. Він підкорював її й корився їй. Вона то плавилась тоненькою свічкою, то спалахувала шаленим полум’ям, виграючи в його руках, обпікаючи й розпалюючи цю божевільну пожежу, згасити котру вдалось їм не скоро...

Коли, втомлена, Лєра заснула, він хотів одразу ж повернутись до Ока Стрибор’я й з’ясувати все, що стосується неї, якщо це взагалі можливо, враховуючи сутність драконів та їхню любов до загадок. Та згадавши її страх – той клятий тригер, котрий спрацьовував кожного разу, коли вона відчувала себе покинутою, вирішив не спішити. Дракон нікуди не дінеться, а за один день нічого не має статись. В усякому разі, поки ніщо не віщує, що його сон збувається, окрім, звісно, наявності самого дракона. Але цього ранку він не залишить її саму.

Під схід сонця його все ж таки зморило, і знов примарився той клятий Ґар! Дракон дивився на нього своїми бурштиново-вогнистими очима, а в голові звучали його слова: «Я все тобі сказав. Ти нічого не можеш зробити. Лише вона. Її рішення вирішить її долю».

Він підскочив на ліжку й відчув, як на його плечі лягли теплі долоні:

– Ігор. Що з тобою? Знов біль? – в Лєркиному голосі крізь занепокоєння вчувався страх.

Потер обличчя руками й, розвернувшись, впав з нею на подушки:

– Ні, синичко, – посміхнувшись, поцілував її у кінчик носа, – просто щось примарилось.  

– Ти аж гарчав, – вона обвилась навколо його шиї. – Я злякалась, що в мене нічого не вийшло з ініціацією.

Ігор прибрав неслухняне волосся з її обличчя:

– Все вийшло, Лєр. Заспокойся.

Лєрка хитро повела бровою:

– І я теж можу перевтілюватись у дракона?!

– Ні, – видихнув він у куточок її рота, ніжно цілуючи його, – з цим тобі не пощастило. Ця ініціація торкається лише енергетичного стану. Тож, обертатись ти не можеш, на твій жаль.

– На мій?! – підозріло зблиснули її очі.

Ігор розсміявся:

– Так! На твій! Бо я не уявляю, куди б тебе ще понесло – май ти можливість перевтілюватись драконом! Мені хоч трохи спокійніше.