Глава 21. Зворотній відлік

Ігор встиг вилетіти з печери практично в останню мить. На такий каменепад він не розраховував. Після того, як всі залишили печеру, він повернувся в тіло й обернувся драконом. Все, що залишилось – це оплавити полум’ям вхід до Сховища, щоб вже ніхто більше не зміг до нього потрапити. Це він і зробив. Та разом з вогнем стіни печери задвигтіли й почався обвал. Скоріш за все, Даяна на останок вирішила спробувати помститись хоч як. Ігор рвонув до виходу, та пара брил таки прилетіли по тулубу – дякувати, що не по крилах. На щастя, прибити дракона парою каменюк навряд чи вдалося б. Хіба що, повністю завалило. Але він встиг.

Пронісшись крізь хмару здійнятого пилу, перше, що він побачив – Лєра лежала на руках Сигвальда, і біля неї метушився Зоран. Ігор ледве стримав рик, що так і рвався з драконового горла. Коли це вже скінчиться?! Скільки б він не намагався захистити дівчину, та удари наздоганяли її раз поза раз.

Приземлившись на краю плато, він обернувся й кинувся до Лєрки. Ледве не підхопив її, та дякувати Сигвальду, що вчасно зупинив, нагадавши про браслети, котрі доводилось тепер таскати за собою усюди.

Після того, як Зоран влив в дівчину все, що було треба, Ігор кивнув, щоб їх залишили. Не можна було летіти, поки вона в такому стані: Лєру трясло до цокоту зубів. Знову зрив, й цього разу дуже серйозний: її пробивав такий дріж, що аж судомило м’язи. Він пригорнув її до себе, несвідомо колихаючи, мов дитину:

– Тихше, синичко, все закінчилось. Заспокойся.

Треба було почекати хвилин десять, поки подіють ліки і їй хоч на якийсь час стане легше.

– Я злякалась, що більше не побачу тебе, – ледве прошепотіла, вистукуючи зубами та явно втративши голос.

Ігор ледве розчув її слова крізь вітер, що аж свистів у вухах. Чому це все їй?! Здавалося б, що складного в тому, щоб зробити щасливою кохану людину? Та натомість, йому ж і доводилось завдавати їй болю. Просто якась всесвітня змова! Або ж прокляття, в котре він ніколи не вірив.

Стиснувши дівчину в обіймах міцніше, він притулився губами до її чола: ну, хоч не горіла.

– Прости, – поцілував у скроню, – я не думав, що може статись обвал.

– Я зараз заспокоюсь, – видихнула йому в шию захриплим голосом. – Дай мені п’ять хвилин.

О, боги! Його маленька дурненька дівчинка! Вона й досі чогось боїться: чи то невідповідності уявним вимогам з його боку, чи якимось своїм.

– Лєра, – поцілував її у щоку, ледь торкаючись, – ти будеш заспокоюватись стільки, скільки тобі знадобиться.

– Нас же чекають.

– Почекають. Скоро подіють ліки й полетимо.

Та він вже й так знав, що подіяли: дівчина припинила здригатись, дихання її вирівнялось, а пальці вже не чіплялись за його куртку так, ніби її віддирати хтось буде.

– Чому ми не можемо піти порталом? – навіть говорити стала вже голосніше.

– Тому що, сюди портали не прочиняються.

Вона аж голову відірвала від його плеча, здивовано втупившись в його обличчя:

– Взагалі?

– Так, синичко, – вичавив з себе посмішку, хоча було зовсім не весело. – Або проходити через поріг і лізти горами, або летіти драконами.

– А симургами?

– Теоретично – можна. Практично – для них це непідйомна височінь. Хіба що, в декілька заходів з передишками, – Ігор окинув її поглядом. – Як ти?

Лєра явно пожвавішала, й навіть очі її повернули свій здоровий блиск, а не лихоманковий.

– Нормально, – кивнула вже цілком спокійно. – Ти… полетиш зі мною?

Йому зовсім не хотілось тіснити Сигвальда, оскільки тому доведеться летіти з кимось із цілителей, та провокувати Лєрку хоч на найменший прояв стресу він не стане. А, судячи з усього, в неї знов виповз зовні її дитячий страх: одна посеред лісу. Тож, доведеться домовлятись з драконом, бо драканарів вони носити не дуже любили, мотивуючи тим, що ті й самі літати можуть.

– Так, – проїхався пальцями по її щоці, прибираючи неслухняні пасма, що вибились з-під капюшона. – Полетимо разом.

Ігор підвівся, допомагаючи встати Лєрі, й вони рушили до групи, що очікувала їх. Віддавши розпорядження, він відійшов до краю плато й підізвав одного з драконів, що ширяв у небі. Підлетів бронзовий з Червоногір’я й, втупившись йому в очі, подумки захихотів:

«Тільки не кажи, що тобі крильця підбили!»

Ці дракони не вирізнялись високим інтелектом, зате вирізнялись їдучістю.

«Крильця – в порядку».

«То й лети сам!» – зневажливо фиркнув дракон.

«Я б і полетів, та моя пара погано почувається», – довелось тиснути на святе для кожного дракона – відносини з істинною парою.

Дракони буквально трусились над своїми драконицями, бо тільки в парі зі своєю єдиною вони отримували повноцінну життєву енергію, і тому вони виказували повагу до будь-чиєї.

Бронзовий повернув голову в сторону, і Ігор теж озирнувся: до них, майже зігнувшись від вітру, йшла Лєра. Та що ж її так тягне до драконів?! Він бачив, як палахкотіли її очі, коли, наблизившись, вона потягнулась рукою до велетня. Той щось задоволено пророкотав гортанним звуком й тицьнувся мордою у її долоню.

«Тільки заради неї, ледарю!» – пролунало в його свідомості.

Встрявати з ним у суперечку – в Ігоря бажання не було ніякого, і він спокійно проковтнув далеко неввічливу ремарку. За десять хвилин вони вже всі повертались у замок Драганарів.

На злітному майданчику їх зустрічала рознервована Алєля:

– Чому ж так довго?! – кинулась вона одразу до Лєри, проігнорувавши навіть власного чоловіка. – Пташенятко моє! Що з тобою зробили?!

Лєрка миттю потонула в обіймах сирін:

– Здається, звільнили нарешті? – вона озирнулась на Ігоря, шукаючи підтвердження.

– Технічно – так, – частково погодився він.

– Тобто? – вона сповзла з Алєлі, й вони обидві вже пропікали його поглядами, що вимагали негайного пояснення.

– Залишилась юридична сторона, хоча тепер вона й не має ніякого сенсу, та необхідно врегулювати і її, бодай принципово. Чим зараз і займається Креслав.