Глава 12. Змагання

Ранок видався напрочуд приємним, попри вечірні неприємності. Настій, що мені запропонував Браницький, виявився доволі дієвим: навіть втоми не відчувала. І, якби не чорні смуги на моїй руці поверх клятого візерунка, то взагалі можна було б навіть порадіти, оскільки терпіти ненависну фізіономію – бодай деякий час не доведеться. Мені навіть пощастило отримати вбрання на власний розсуд та смак.

Змагання проходили на чомусь схожому на стадіон. Хранителів розділили на дві групи й провели жеребкування. Єдине, про що я молила, щоб Браницький якомога довше не стикався на полі бою з Ольвом. На щастя, Бориславу дістався представник Зимолісся.

Мене, як почесну гостю, всадили на першому ряду під подвійною охороною: обіруч сіли стрельницькі гвардійці, а вже за ними – диворіченські. Чомусь у перемозі Браницького на цьому етапі в мене сумнівів не було.

Бій проходив у чотири заходи: по одній парі за раз. Кожна пара билась у два раунди. Під час першого: супротивники з’ясовували – хто крутішою магією володіє. У хід йшло все, окрім смертоносного.

По стадіону літали блискавки, аркани, паралізуючі закляття. Лилась вода, палахкотіло полум’я, а Ольв навіть ілюзію примудрився використати. Цікаво було спостерігати за Хранителем з Лужар з його магією каміння. Він просто вирощував брили з землі, будуючи з них перепони, та створюючи кам’яних големів, що були досить вправними, як для безмозких створінь. В усякому разі, оті ходячі каменюки достатньо дошкуляли супротивнику й відволікали його увагу. Водна магія Мловинецького Хранителя не змогла перебити кам’яну.

Проти артефактів Браницького – представник Зимолісся виявився безсилим. І сніг і крига просто розбились об Стрельницькі щити. А коли в хід пішла типова бойова магія, Борислав виявився вправним воїном і раунд закінчився дуже швидко його перемогою.

Другий раунд був звичайною боротьбою: лише руки й ноги. Враження було, наче я дивилась бої без правил. Ну, майже: вбивати супротивника категорично заборонялось. А от покалічити одне одного вони могли. Й Ольв постав в усій красі, зламавши обидві руки дивнопільцю. І було враження, що не втруться вчасно цілителі, він би на цьому не зупинився. Страшна людина! А моя вдячність Браницькому зростала просто похвилинно: невідомо, чим би для мене закінчилось моє перебування у владі того монстра.

Ввечері мій янгол-охоронець запросив мене прогулятись парком. Незначні подряпини й синці, що він отримав під час бою, вже цілком зійшли стараннями цілителів Ватраньї, що обов’язково були присутніми на подібних заходах, оскільки вважались наймайстернішими у своїй галузі.   

Ми спокійно бродили стежками й просто розмовляли. Після відбуття Мілоша, це вже вдруге я почувалась спокійно. Відносно, та все ж. Борислав виявився приємним співрозмовником. З’ясувалось, що його дід – добрий товариш Креслава, й саме він допоміг тому свого часу відстояти князівство, коли загинула дружина князя. Вони досі товаришують, та й Стрельниця взагалі завжди виступала на боці Стрибор’я, тому Борислав одразу ж погодився відправитись на ці ідіотські змагання, хоча в нього є наречена, а через місяць в них весілля.

Я ж вкотре вилаяла себе подумки останніми словами: через мене стільки людей, і нелюдей також, поставили на вуха. І все через мою фірмову впертість! Запхни я ту кляту образу кудись далі, і нічого б цього не було, а до весілля готувались би ми з Колвіним! Хоча, можу й потішити себе трохи логікою: полювання на мене все одно не припинилося б, і питання – хто кого переграє – залишалось би відкритим. А жити під постійним контролем і наглядом ставало вже нестерпним. Та й в Ігоря, я це відчувала, нерви були натягнуті до межі.

Якщо ж вірити Мілошу, то Колвін вирішив радикально розібратись з усім цим безглуздям. Я його розумію: коли вузол затягнутий до такого ступеня, що його не розв’язати – його розрубують. Сподіваюсь, що при цьому не постраждають ті, хто не повинен постраждати. В усякому разі, мені дуже не хочеться, щоб під роздачу потрапив Борислав – дивна, добра людина. Його нареченій можна тільки позаздрити.

Хоча й мені також позаздрити можна. От Колвіну не позаздриш: з таким щастячком, як я, життя точно не здасться намазаним медом! І це при тому, що останній тиждень я з усіх сил старалась поводитись, як врівноважена адекватна людина. Якби не та клята Ада! З усім Диворіччям разом і Леською на додачу!

– Ви десь відлетіли, Валеріє, – стукнулось до моєї свідомості.

– Що?! – здригнулась від несподіванки.

– В яких небесах ви літаєте? – розсміявся Браницький.

– Пробачте, – посміхнулась винно, – думала про те, що якби не моя дурнувата принциповість, зараз сиділа б під крильцем свого нареченого, і вам не довелось зриватись й нестись на порятунок одного непосидючого дятла.

– Не переймайтесь так. Вони б не припинили спроби повернути Хранительку. А такий напружений режим контролю, рано чи пізно, все одно дав би збій. Тож, це було навіть не питанням майстерності захисту, а питанням часу, – щиро й співчутливо посміхнувся він мені. – Завжди винен нападник, а не жертва.

– Дякую, – так, він повторив мої думки, але легше мені від цього не ставало.

12.1

Другий день змагань особливо нічим не відрізнявся, окрім кількості претендентів: їх стало вдвічі менше. Ольву дістався семаржець, а Бориславу – лужарець.

Першим бився Браницький. Магії каміння виявилось не так просто протистояти. Борислава оточили четверо големів, і було дуже дивно, як він ще примудрявся утримувати силові щити проти них. При чому, він так швидко тими щитами маніпулював, що пробити його захист не вдавалось ні з якого боку: навіть зверху він встигав прикритись. Але й здихатись големів йому не вдавалось: варто було розбити вщент одного, як поставав новий. Врешті, цей раунд об’явили нічийним, і все повинно було вирішитись у наступному.

З одного боку – я дуже хотіла, щоб переміг Борислав. З іншого – йому доведеться потім битись з Ольвом, у перемозі котрого над семаржцем я взагалі не сумнівалась. А на Браницького – княжич злий на багато більше, ніж на лужарця, котрий був одним зі свідків його ганебної поведінки. А боєць, я в цьому впевнилась, Ольв сильний і нещадний.