ГЛАВА 22

— І ось тепер я тут. — Том протяжно позіхає.

​За час розповіді, доктор Медісон розв'язав гамівну сорочку, і тепер Том, абсолютно вільний, сидить на підлозі в кутку палати, притиснувшись потилицею до стіни. Відсутній погляд спрямований у вікно, за яким уже ніч. Через прочинену кватирку долинає сюрчання цвіркунів і шум грайливого вітру.

​Доктор Медісон блокує планшет, кладе його на сусіднє ліжко й починає масажувати повіки.

​— Це було слухати не легко, — каже він. — Я тобі не заздрю, Томе. Але те, що ти пройшов таке важке випробування й залишився при своєму розумі, свідчить про багато що...

​— Ви знову мені лестите, — холодно промовляє Том. — Уявляю, скільки у вас запитань накопичилося.

​— Анітрохи не лещу. Всього лише вказую на факт. А для запитань зараз не час. Я маю сказати тобі дещо важливіше.

​— Що б це не було, я волію залишитися тут. Пройти курс лікування й повернутися додому.

​— Відгородитися, — каже Медісон. — Ти хочеш відгородитися від реальності. Від тієї незвичайної істини, що відкрилася тобі і, смію зауважити, у потрібний час. Правда — вона болюча, ріжуча, але все ж правда. Але те, що ти хочеш уникнути відповідальності й навіть зрадити себе, абсолютно нормально. Це минеться.

​Медісон усміхнувся.

​— Побачимо.

​— Ти в тилу ворога. Зараз.

​Усмішка Медісона змінилася суворим виразом. Так раптово, що в Тома побігли дрижаки по тілу, від чого він обхопив себе руками й почав розтирати лікті.

​— Людина високого розуму знає, що ти тут. Ти завжди, з самого дитинства, був під її наглядом.

​Медісон дивиться на годинник.

​— Я прийшов не лише дізнатися про твою подорож, а й вивести тебе звідси. Вирвати з-під контролю!

​— Ви зараз дійсно кажете правду? — Том відриває голову від стіни й піднімається на ноги. — Усе життя під контролем? І я мушу в це повірити?

​— Важко таке прийняти. Розумію. Але це так. Коли ми вийдемо звідси, ти сам усе зрозумієш. Будь готовий бігти!

​— Чому бігти?

​— Будь-яка версія тебе для Людини високого розуму — насамперед тимчасовий проєкт.

​Очі Тома заблищали легким інтересом, який він невміло намагався приховати. Однак страх і трепет нікуди не зникли.

​— Усе просто: світ існує, поки ти дивишся. Якщо тебе вбити, помре й світ. Але Людина високого розуму — не плід твоєї свідомості. Вона зовнішня. Те, що прийшло поза межами сьомої реальності. Їй потрібен твій світ, але не потрібен ти. Їй потрібно більше вільної волі. Але ти й твій рід обмежуєте її просто своїм існуванням. Поки ти тут сидиш під її контролем, не відаючи правди, вона невтомно працює над спектром реальності, укорінюючи свій рід у центрі світобудови. Спектр — це джерело світобудови. І вона ним заволоділа у 1876 році, убивши твого прадіда. Коли вона закінчить свою працю, ти будеш викинутий зі світу. Ти будеш їй більше не потрібен. А поки що їй головне — щоб ти ходив по колу й не знав, хто ти є. Розумієш, про що я?

​Том хитає головою.

​— Не знаю, — відповідає він, але обличчя його блідне, дихання прискорюється. — Звучить неймовірно...

​— Згоден. Що може бути неймовірнішим? Так от, до чого я: коли ми вийдемо на вулицю, перехожі звернуть на нас увагу й спробують завадити. У кожну людину в цьому місті вживлено чип, через який вартові можуть із легкістю перехоплювати керування ким завгодно. Вони негайно помітять, що одна людина вийшла з ладу, і увімкнуться, щоб повернути тебе в стійло.

​Медісон зітхає й знову бере планшет, проводить пальцем по екрану й уважно вглядається.

​— Ось я дивлюся: на вулиці зараз мало людей. Тому ми цим скористаємося.

​Том підсідає до ліжка й обома руками міцно стискає бильця.

​— Якщо припустити, що ви праві, то виходить, моя сім'я теж під контролем? Якщо все це припустити, то всі мої друзі, колеги на роботі...

​— Усього лише маріонетки в руках вищого порядку Людини високого розуму. Мені дуже шкода, Томе. Але кожна людина, яку ти знаєш, мислить шаблонами, які впровадила у світ Людина високого розуму. Навіть ти! Але ми тебе виправимо. Ти вже розпочав свій вихід із ілюзій. Із безодні хибних шляхів.

​Том заплющує очі секунд на десять, відчуваючи зростаючу в грудях порожнечу. Руки й ноги тремтять, ніби від холоду.

​— Я цього не переживу...

​— Є й хороша новина.

​Медісон встає, підходить до Тома й кладе руку йому на плече.

​— Вона полягає в тому, що твій син Денні поки що не чипований, як і багато дітей віком до дванадцяти років. Вартові поки що спостерігають за його розвитком. Аналізують і ведуть записи. У вартових на кожного заведено особову справу. Але за Денні особливий нагляд — через твою дружину й сусідів. Тому що він спадкоємець центрального роду. Син у тебе є, між іншим, тільки в цій реальності. І за законом світобудови він повинен буде вступити у спадщину ближче до вісімнадцяти. Він має успадкувати спектр, бути його хранителем. Але доступ до спектра є тільки в Людини високого розуму. Останнім із твого роду, хто мав до нього доступ, був твій прадід Бенджамін Мортон. Із цієї реальності. Але могили ти його не знайдеш, тому що тіло його — у вежі Людини високого розуму.