Володар реальності
3.3
Дощ, який омиває моє тіло, діє заспокійливо. Але це ненадовго. Як завжди, на зміну спокою прийдуть упередження.
Я стою за п'ять метрів від хатини, роздягнувшись до пояса, і великі краплі б'ють по голові та плечах. Багнюка просочується між пальцями ніг. Я починаю тремтіти й чую, як грім і блискавка розривають небо на півночі. У цю мить здається, ніби нічого більше не існує.
Неспокій завжди миготить на тлі мого спокою. Розтікається, як чорна токсична маса.
Він шепоче.
Відірваність від світу, живі мерці, проста смерть — зараз мене все це не лякає. А от померти в невіданні, з відчуттям, що тебе пошилися в дурні, не хочеться. Це все одно що дати шанс перемогти несправедливості. Саме так я це відчуваю.
І це відчуття загострюється, не дає спокою. Я спираюся спиною об сосну і змикаю руки в замок. Бачу, що Дік так і стоїть у дверному прорізі. Напівчужа мені людина, напівсвоя.
«Важливі тільки коди».
Я вимовляю код чітко й голосно — просто щоб переконатися, що не забув його. Але одразу після цього гострий біль пронизує ліву скроню.
Скрикнувши, хапаюся за голову й сповзаю донизу, дряпаючи спину об шорстку соснову кору. Перед очима рябить. Потім — темрява.
І відчуття, ніби летиш униз, у прірву.
#888 в Фентезі
#197 в Міське фентезі
#57 в Містика/Жахи
Відредаговано: 28.07.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
