ЧІКАГО 2026 РІК

Доктор Медісон — чоловік із гладко поголеним обличчям і наголо вистриженою головою — зачинив за собою двері палати номер сім і роззирнувся. Високий, із бездоганно прямою поставою та випнутими широкими грудьми, він мав поважний вигляд. У правій руці тримав планшет, а лівою поправляв накинутий поверх сірого піджака білосніжний халат.

Палата номер сім психіатричного центру «Чикаго-Рід» вміщувала шість ліжок, але зайняте було лише одне. Медісон поморщився, глянувши на три заґратовані вікна та стіни, місцями вкриті облупленою сірою фарбою. Підлога зі старої кахляної плитки була ще вологою після прибирання.

Похитавши головою, він щось невдоволено пробурмотів собі під ніс, втягнув ніздрями повітря й вилаявся.

У палаті висів важкий запах хлораміну — в'їдливий, задушливий, що перебивав навіть різкий аромат медичного спирту та стерильних серветок.

Доктор Медісон чхнув, стиснувши пальцями широке перенісся. Глухувата медсестра, яка, за швидким висновком доктора, поралася біля лежачого пацієнта, перелякано обернулася.

— Ой! Доброго дня, — випалила вона.

На вигляд їй було від сили років двадцять два: щуплява, з короткою стрижкою та блідим округлим обличчям.

— Доброго дня, — відгукнувся доктор, перевівши погляд на хворого в гамівній сорочці.

Той саме підвів голову й уп'явся в нього поглядом.

Погляд у пацієнта чистий, абсолютно осмислений. Але, як відомо, шизофреніки бувають по-бісівськи хитрі. На вулиці такого легко прийняти за здорового, та варто придивитися — і в якийсь момент назовні прозирне спотворена, чужа особистість.

Однак чоловік на ліжку на хитруна схожий не був. Швидше — на виснаженого, витиснутого досуха в'язня. Принаймні якщо судити з очей. Волосся скуйовджене, шкіра бліда, щоки запалі.

— А ви хто, власне? — поцікавилася медсестра.

— Я, власне, доктор Медісон. — Він ступив до ліжка, відчуваючи на собі пильний приціл пацієнтських очей. — Провідний психопатолог. Спеціалізуюся на розладах шизофренічного спектра та маревних синдромах загального походження.

Дівчина мимоволі насупилася під шквалом термінів. Коли лікар зупинився біля ліжка, вона відступила на крок, зніяковівши ще дужче. Двометровий кремезний чоловік із гучним басом відверто її тиснув. До того ж від нього тхнуло дивними парфумами — з важким, металевим відтінком.

Медсестра чхнула, прикривши рот долонею.

— Розчхалися ми щось, — усміхнувся доктор.

— Вибачте. Я... я згадала: доктор Шеперд попереджав, що ви прийдете оглянути Тома.

— А ви благополучно забули? Моя вам порада: думайте про роботу трохи більше. А докторові Шеперду передайте, що палата потребує ремонту. І так — скажіть, що я бачив його нову машину. — Він знову обвів поглядом стіни «сучасної» палати.

Дівчина опустила очі й гарячково поправила комірець.

— Ем... Добре. Я все передам, — пробурмотіла вона і, відчуваючи зростаюче нетерпіння співрозмовника, швидко додала: — Ну, я піду?

Доктор сухо кивнув і проводжав її холодним поглядом аж до самих дверей. Коли дверна клямка клацнула, він похитав головою, повернувся до пацієнта й м'яко усміхнувся. Його зуби блиснули ідеальною білизною.

— Доброго дня, містере Мортон, — мовив він підкреслено люб'язно. — Ці студентки такі неуважні. Ви не знаходите?

Пацієнт секунд десять мовчки й безпристрасно роздивлявся візитера, після чого важко зітхнув і відвернувся до вікна.

— Як ви почуваєтеся, Томе? — Медісон присів на край ліжка й провів пальцем по склу планшета. Відкрив вкладку «Нотатки», де заздалегідь накидав список запитань. — Скажіть: вам вводили препарати, від яких ставало зле?

Том різко повернув голову:

— Я вже відповідав на це іншому лікарю.

«Голос спокійний, погляд гострий», — занотував Медісон у планшеті.

— Навіщо питати те, що можна прочитати в картці? — вів далі Том. — Чи дізнатися в головного лікаря цієї тюрми?

— Це не тюрма, а клініка «Чикаго-Рід». І так, деякі запитання можуть повторюватися. Але є ключова відмінність, Томе: я вам вірю. Як і ви, я допускаю існування альтернативних реальностей. Інших світів, паралельних нашому. Можливо, просто зараз за міріадами зірок є ще один я й ще один ви.

Лікар знову усміхнувся, але Том відрізав:

— Річ у тім, що я вам не вірю. Ви просто намагаєтеся втертися в довіру. Ось тільки навіщо?

— Не сперечатимуся, збоку це виглядає саме так. — Медісон почухав перенісся й узявся гортати знімки на екрані. — До того ж у психіатрії подібний прийом дійсно використовують, щоб прихилити хворого до себе. Тож спостереження влучне.

Він переключився на нотатки, додав слово «Кмітливий» і повернувся до галереї.

— Це для доктора Медісона, — сказав доктор Медісон.

— Чому ви про себе кажете в третій особі? — насупився Том.

— Про це потім. Повернімося до справи. Так от: у мене інший випадок. По-перше, я понад десять років досліджую проблему множинних реальностей. У своїй практиці я спираюся на концепцію Х'ю Еверетта. Він вважав, що пацієнти із шизофренією не продукують галюцинації, а фізично підключаються до інших гілок багатосвітової інтерпретації, де події пішли інакше. Згадати хоча б «Теорію струн» Браяна Ґріна... Утім, не обтяжуватиму вас лекціями. Я кажу це лише для того, щоб ви зрозуміли: я не збираюся ловити вас на слові чи виводити на чисту воду.