ЧАСТИНА ПЕРША: ПОДОРОЖ СВІДОМОСТІ

                      ПРОЛОГ

         НЬЮ - ЙОРК 1876 РІК

У брудно-пурпуровому небі із сизим відтінком набирав сили приглушений грім, схожий на гарчання розлюченого звіра, що б'ється в зачинену браму. На мить контури рваних грозових хмар спалахнули сріблясто-білим сяйвом, вихопивши з темряви обличчя та постаті людей, мов на завмерлому кадрі. Освітилися строгі силуети будівель, газові ліхтарі, брукована мостова, коні та вози, що снували туди-сюди.

​Коли почав падати дрібний дощ із землистим запахом, грім посилився, і блискавка розітнула небо навпіл.

​Саме у цей час, Кхавір спокійно крокував П'ятою авеню, з боку здаючись цілком невинним громадянином. На ньому було сіре пальто, чорні широкі штани та циліндр. Підбори його чобіт дзвінко цокали по бруківці. Віддалік долинав різноголосий гамір, сміх і вигуки, що наростали в міру його руху.

​Кхавір дістав із кишені годинник на срібному ланцюжку, глянув на циферблат і, повернувши праворуч, прискорив крок.

​Його погляду відкрилася ціла низка особняків, повз які снували приватні карети та омнібуси. Всюди — коні, дзижчання мух і різкий запах гною. Усе вирувало й гуркотіло. Людей — сила-силенна, наче у свято. До його вух долинали то чоловічий регіт, що дихав тваринною пристрастю, то безтурботне жіноче хіхікання.

​Він уміло лавірував у натовпі, намагаючись не торкатися перехожих навіть краєм одягу. Обійшов п'яного чоловіка в сюртуку, який, похитуючись і тримаючись за газовий ліхтар, застромив два пальці в рот — за секунду жовтий струмінь вирвався з його горлянки, забризкавши стіну ломбарду та тротуар. Кхавір обійшов п'яничку зі спини й ледь розминувся з гладкою жінкою у сукні з турнюром. Та вичитувала хлопчиська, замахуючись на нього розкритою парасолею. Помітивши розмазану по її губах червону помаду та розтеклу туш під лівим оком, Кхавір усміхнувся. Жінка зніяковіла, впіймавши його зневажливий погляд, і опустила парасолю, що дало хлопчикові змогу пірнути в темряву.

​Невдовзі широкий крок Кхавіра змінився бігом підтюпцем. Ланцюжок від годинника, брязкаючи, теліпався з боку в бік, ударяючись об край кишені. На його обличчі читалися азарт і хвилювання. Він біг так хвилини дві, після чого зупинився озирнутися. Світло газового ліхтаря пролилося на його гладко виголене обличчя — на вигляд йому було не більше тридцяти.

​Він завмер біля книжкової крамниці з великими вікнами. За склом, стоячи спиною до прилавка, якийсь старий чоловік протирав пил на полицях. Перш ніж переступити поріг, Кхавір учергове озирнувся на занурений у безрозсудність світ — світ, який, на його переконання, не вмів берегти пильність, коли це було найдоречніше. Наприклад, зараз.

​Але Кхавіру це було тільки на руку.

​Задзеленчав дзвоник. Двері книгарні відчинилися й зачинилися. Чоловік, ніби й не біг пів хвилини тому, абсолютно рівно дихаючи, попрямував до прилавка.

​— Ми вже зачинені, сер. Пробачте, — сказав книгар, знімаючи книжки з полиць і акуратно складаючи їх стосами на стіл. Йому було років вісімдесят чи близько того: сухорлявий, у білій сорочці з метеликом і тонкому жупані. — Вибачте, я просто забув зачинити двері на замок, — він натягнуто всміхнувся. — Приходьте завтра о восьмій ранку.

​Відвідувач безпристрасним поглядом обвів крамницю й лише потім подивився на дідка.

​— Містере Мортон, — промовив він, поклавши целіндр на прилавок, а потім і руки в чорних рукавичках. Обличчя його випромінювало привітність — на вигляд звичайний, законослухняний і ввічливий громадянин. — Бенджаміне Мортон, я правильно розумію?

​Книгар підвів голову. На його стурбованому обличчі виділялися глибокі зморшки. Він дивився на відвідувача з усмішкою та здивуванням. Мабуть, охайна зовнішність  незнайомця припала йому до душі.

​— Так, я містер Мортон, — відповів він. — У вас щось термінове? Повторюся, крамницю зачинено, на жаль, і я дуже поспішаю, тож нічим не можу вам допомогти.

​Містер Мортон відклав книжку й узяв із крісла піджак.

​— Не поспішайте. Тим паче у вашому-то віці. А двері я зачиню.

​З цими словами незнайомець напіврозвернувся й різким рухом, ніби спускаючи тятиву, викинув руку в бік входу. Пролунало клацання замка. Ще один змах руки — і важкі штори засмикнулися самі собою. Містер Мортон, який устиг одягти піджак і збирався його застебнути, від побаченого безсило опустив руки. Він намагався вимовити бодай слово, але з його рота виривалося лише незв'язне белькотіння.

​— У мене важлива справа, — чоловік нахилився трохи вперед і ліг грудьми на прилавок, зчепивши пальці в замок. — Приділите хвилину?

​Книгар витер долонею піт, що виступив на чолі, і кивнув, упившись поглядом у бік дверей.

​— Я передчував недобре, — прошепотів він. — Що вам потрібно? Я всього лише торгую книжками...

​Відвідувач розреготався й випростався:

​— Ну, спочатку ми поговоримо. Потім ви віддасте те, що належить мені за правом втілення. А далі побачимо. Може, так і торгуватимете книжками. Дивлячись як розпорядиться доля.

​Містер Мортон примружився: