ЧАСТИНА ПЕРША: ВТОРГНЕННЯ

              ПРОЛОГ

1

​І побачив Сатана Едемський сад і людей у ньому, і подумав: «Добре було б звести власні покої, щоб бути рівним Богові».

​Як усе чудово тут! П'янко й солодко, мов дивний сон, дарований тільки йому.

​Запах стиглої смокви та інжиру впивався в його зміїні ніздрі, і він не втомлювався принюхуватися. Запахи квітів не відпускали його, і він цілу годину повзав серед барвистого саду.

​«Для нього цей сад тут. Для кого ж іще?» — подумав він, аж поки не побачив Адама, який крокував назустріч і про якого той зовсім забув. «Десь має бути й жінка. Не видно її. То що ж, не лише для мене одного цей сад тут? Чи, може, вони рабами моїми тут будуть?»

​І вирішив змій розпитати в Адама, що й до чого. Він підповз до нього ззаду, коли Адам нахилився, взяв із землі жука-носорога, поклав на долоню і почав із цікавістю розглядати.

​— Адаме! — мовив змій, обвившись навколо товстої гілки ліщини. — Для кого Бог сад цей прекрасний створив?

​Адам, продовжуючи розглядати жука, відповів неуважно:

​— Та й не знаю. Може, для всіх.

​— Хіба? — Змій наблизився до Адама, тримаючись за гілку лише хвостом. Так міцно, що свіжа кора з ліщини злізла в тому місці. — А може, він згадував щось про мене? Чи, може, казав, що збирається тут призначити когось старшим?

​Адам підвів голову, замислено вдивляючись узаліч, і похитав головою.

​— Ні. Не пригадую, щоб Бог казав про тебе. Ох, чекай... Казав. — Змій ще більше наблизився. — Не слухати тебе і не відповідати на твої запитання. І ще начебто казав, якщо ти підійдеш, наказати тобі йти займатися своїми справами. — І знову впився поглядом у жука. Усміхнувся, оголивши свої білі зуби.

​Змій відсторонився.

​— Тозначить, ти тут старший? Адже він дав тобі право повелівати мною! — Голос змія став на тон вищим.

​Адам знизав плечима, повністю поглинутий виглядом жука.

​— Може, й так, — мовив він і не кваплячись рушив звивистою стежкою.

​Змій нервово обвився навколо гілки. Завмер. Потім знову витягнувся. Кора під ним зовсім злізла й упала в кущі квітів.

​— Постривай, Адаме, постривай! — покликах він і наблизився.

​Адам зупинився й повернув голову.

​— Якщо вже ти старший і володарюєш у такому прекрасному саду, то чи не бажаєш додати до своїх володінь ще щось? Для повноти влади, так би мовити.

​Адам насупився.

​— Для повноти влади? Але владу тут має тільки Господь. Чи ти не знаєш?

​— Та знаю, звісно. Чого б мені не знати. Але ти маєш те, що він на тебе поклав, а я — те, що він на мене поклав. То чи не хочеш ти поділитися тим, що покладено на тебе, а я, своєю чергою, поділюся тим, що покладено на мене?

​— І що ж покладено на тебе? — Адам присів і випустив жука на волю. Мить спостерігав, як той уповзає між стеблами червоних і білих троянд.

​— Яблуня, — мовив змій, і очі його заблищали, — з якої вам заборонено їсти плоди, належить мені. І я, якщо захочу, можу принести з неї будь-який, найдивовижніший. Упевнений, ти вже накинув оком на один...

​— Ні, — відрізав Адам. — Господь наказав не їсти...

​— Так, наказав, — одразу перебив його змій і витягнувся настільки, що його луската морда опинилася за кілька сантиметрів від обличчя Адама. — Тому що він вам не належить...

​ДАЛІ БУДЕ...

​2

​На північ від Божого саду і в таємниці звів він із темряви та пилу скелясте місто з розпеченою лавою посередині й назвав його Душнак — місце холодне й похмуре. І створив своїх людей, але назвав їх палімерами. Перші з них — Ангтур і Дивія, дружина його. І народили вони синів і дочок: Кхавіра, Марру, Руду, Кроула, Лану та Міфіну.

​Коли побачила Дивія, що дочка її Міфіна вродлива, як люди, то побоялася, що займе вона її місце й спокусить батька, бо Ангтур поглядав на неї ласим оком. Він любив слухати, як дочка його говорить співучим голосом і ходить, поправляючи довге волосся на вітрі. Тоді Дивія зіштовхнула дочку свою в лаву, а Ангтуру сказала, що та сама спіткнулася й упала.

​Тим часом спокусив Сатана Єву в Едемському саду, і Бог вигнав Адама й Єву, і народили вони синів — Каїна та Авеля. Тоді Сатана повернувся в Душнак, щоб наказати Міфіні спокусити Каїна, аби рід Сатани й рід Бога змішалися й стали єдиним. А якщо Каїн не погодиться — збирався наказати навести на нього чари, щоб той убив рідного брата. Але, виявивши, що Міфіни немає, розлютився, бо розпечена лава передала йому думкообраз і шепнула, що Міфіна тепер — частина лави.

​Тоді Сатана вирішив, що Кхавір піде до Каїна й запропонує йому дружбу. Він наказав їм стати найкращими друзями, а потім повернути Каїна проти брата його Авеля, бо той — перешкода на шляху Сатани.

​Кроулу ж, старшому братові Кхавіра, наказав сісти на трон світу й очолити сім реальностей. Він наказав, щоб люди Божі були рабами у палімерів, щоб служили їм у поті чола. Може, тоді Господь погодиться возз'єднати їхній рід і Сатана зможе стати з Ним нарівні.