ГЛАВА 1.3

​Наступного дня з'являюся на роботу трохи пізніше, ніж зазвичай. Щойно переступаю поріг офісу нашого кол-центру, бачу, як назустріч мчить мій приятель Еклі — світловолосий низькорослий хлопець у блакитній сорочці та сірій краватці. У правій руці — звичайнісінький білий конверт. Судячи з азартного виразу обличчя, Еклі тягне щось сенсаційне.

​— Тобі лист, брате, — каже він, — написаний від руки, як у минулому столітті. Уяви!

​— Уявляю, — проходячи повз Еклі, я вихоплюю з його руки конверт і прямую до свого столу. — Іди за мною.

​— Хмурий ти останнім часом. Може, розкажеш, що сталося?

​— Усе в нормі, — я швиряю конверт на стіл, де лежить ноутбук і стос паперів, потім скидаю з себе пальто і кидаю його на стілець. — Не виспався, тільки й усього.

​— Лукавиш, брате! — Еклі підходить майже впритул і заглядає мені в обличчя. — Ой і лукавиш. Але ж ти знаєш, що від мене нічого неможливо приховати. Так що колися!

​Я застигаю і мовчки дивлюся на Еклі. Він хороший хлопець, завжди на позитиві, но мені після вчорашнього не до жартів, тому перебираю в голові варіанти, як його відшити. Сказати, що днями зустрів на парковці свого покійного друга (і ще треба розібратися, двійник то був чи все ж таки Дік, який, можливо, з якоїсь причини інсценував свою смерть) — не варіант. Еклі хоч хлопець і непоганий, але патякало ще те: до вечора весь офіс знатиме, що Том трохи «того».

​— Измучила мене безсоння, брате, — починаю я досить жорстким голосом, — на тлі неоплачених рахунків та інших життєвих турбот. Така відповідь тебе влаштує?

​Еклі замислився, задерши голову до стелі. І, демонстративно втягуючи ніздрями повітря, випнув груди, як гіпопотам.

​— Та ти просто наповнися енергією нескінченного всесвіту! — видихнув він. Опустив голову і став у боксерську стійку. Його бліді пухкі кулаки легенько врізалися мені в плечі та груди. — Ну збадьорься хоч трохи! Нестерпно дивитися, коли ти такий тьмяний.

​— Трохи пізніше, — я кинув погляд на білий конверт на столі, потім узяв його і почав розглядати. Він був чисто білий, без будь-ких слів чи символів. — Це хто приніс?

​Еклі безнадійно опустив руки і сказав, цього разу серйозно:

​— Та якийсь тип. Він не представився. Сказал тільки, що від старого друга. Вранці перехопив мене, коли я виходив із таксі. Попросив мене не відкривати й передати тобі...

​Я різко підняв очі на Еклі.

​— Як він виглядав?

​— Ну... міцний такий, плечистий. Приблизно нашого віку. — Він замислився. — О... на ньому куртка була, як у мотоцикліста. Та й узагалі: тип грізний якийсь. — Еклі здригнувся.

​— Куртка червоно-біла?

​— Так. Ти його знаєш?

​Серце моє забилося швидше, я грубо розірвав конверт і витягнув ісписаний аркуш. Помітивши допитливе обличчя Еклі, я суворо на нього глянув і сказав:

​— Дякую, що передав листа. З мене кава. Але сам лист — це особисте.

​Еклі покивав і піджав губи в ображеній гримасі. Він розвернувся, щоб іти, і кинув напослідок:

​— Кава і великий Снікерс, брате. Дешево ти оцінюєш друзів.

​— Добре. Пробач. Два великих Снікерса.

​— Уже краще.

​Еклі йде до свого робочого місця, а я сідаю за своє і беруся читати листа від Діка Ендрюса. Написаний він дрібним, убогим почерком, ніби поспіхом.

​«Привіт, Томе. Це я, Дік. Але, на жаль, не той Дік, якого ти знав усе життя: думаю, тоді на парковці ти в цьому переконався. Я був змушений сховатися, тому що з міркувань безпеки небажано, щоб нас бачили разом. Пояснити тобі зараз усе я не можу. Занадто довго і неправдоподібно. Але скоро ми зустрінемося, і я тобі дещо розповім. Тобі воно не сподобається. Але ти будеш змушений це прийняти.

Зараз же я хочу тебя застерегти: дивись на всі боки і будь вкрай обережним. Є ймовірність, що за тобою стежать небажані люди. І навіть не зовсім вони люди. Але про це ти дізнаєшся пізніше.

Я теж за тобою спостерігаю на випадок нападу. Якщо є можливість купити якусь зброю, зроби це.

Уявляю зараз твої почуття. Ти думаєш, що твій друг повернувся з мертвих. Але це не так. Діків Ендрюсів існує кілька, як і Томів Мортонів. Де-не-де і ти помер. Фото в конверті. Тільки тримай себе в руках.

Ми з тобою скоро побачимося. Приходь до хатини Френка в середу. Тільки не проспи цей момент. Це дуже важливо.

До зустрічі.

Лист спали. І фотки теж.

Твій друг Дік»

P.S. Я трохи поґаздував у хатині. Залишив сякий-такий інструмент.

​Перечитую лист ще три рази. Потім дістаю чотири фотографії. І тут у мене перехоплює подих. Прикриваю рот рукою, щоб не скрикнути від шоку, який мене затопив.

​На першій фотографії зображений я на тлі вузької річки серед соснового лісу. На березі — надувний човен, у моїх руках — вудка. Я насаджую на гачок черв'яка, посміхаючись на всі тридцять два.

​Цей день я пригадати не можу. І ось помічаю на лівій руці татуювання у вигляді голови акули з відкритою пащею та гострими зубами. А в мене взагалі ніколи не було татуювань. І кепки я ніколи не носив. І наче на цьому фото я трохи худіший, а шкіра бліда. Насправді ж я смаглявий.