Осінній шлях

                      «Шлях, що з божевіллям часом межує,
                        Шлях, що губиться між машин і трамваїв,
                        Шлях, що веде навпростець...»
                                                                                  (Муроо Сансей)

А осінь у Скіфії 
Так само сумна як війна.

Може колись ось так і помру,
Споглядаючи жовте листя
І слухаючи спів осіннього вітру,
Коли шлях осені
Дійде до хиткого мосту – 
Дерев’яного мосту
Над потоком Часу
Між двома існуваннями.

А осінь у Скіфії 
Так само сумна як війна.

Вона блукає між людей і собак,
Між машин і трамваїв, 
Мимо будинків,
Двері яких завжди зачинені,
Навіть для осені,
Навіть для осіннього вітру,
Навіть для сліпих подорожніх,
Навіть для кота, що бавиться
З Часом, як з мишею.

А осінь у Скіфії 
Так само сумна як війна.

І хай над рівниною
Летять зітхання глухі
Осіннього вітру,
Я знаю: мій шлях
Тут – стежею асфальтною,
Що в’ється гадюкою 
Містом байдужих людей,
Біля дерев, що гублять
На твердь землі
Блискучі брунатні горіхи:
Стук, стук, стук.
Бруківка австрійська,
Важке помпезне бароко
Рудих кам’яниць
І книжка зім’ята
(Наче листок осені)
Поета давно померлого
З островів, де звикли люди
Співати про смерть.
Вітер сарматів, трава Кімерії.

А осінь у Скіфії 
Так само сумна як війна.
А осінь...
Так само як кожна війна
У нашій Загірній Країні
Сумна чи весела – хто зна,
І пісня сумна як весела війна
А осінь...
Як міст над рікою, 
Як шлях над водою,
Як смерть над журбою,
Як ми над війною – 
Сумна.