Фарби для Місяця

                    «… А Місяць цієї ночі,
                          Як на горе осліпнув
                          І купив у Смерті
                          Фарбу вихору й попелу…»
                                                       (Федеріко Ґарсіа Лорка)

Я купляю в крамницях Леванту
У чорновбраного Яго – 
Меланхлена венеціанського – 
Старого слуги Республіки
Фарби для білого Місяця –
Посліплого свідка містерій,
Німого аптекаря і алхіміка,
Що дарував трунок 
Кожному коханцю Музи – 
Хворої діви Евтерпи.
Куплю трохи фарби
(Нехай навіть він не бачить)
Розмалюю його кольорами:
Кольорами циклону Атлантики:
Ненароком всі зрозуміють
Під Небом таким невдячним,
Байдужим п’янкої офіри,
Що ночі у нас сині – у нас – 
Пілігримів Півдня – 
Коли в зеніті Вега – 
Зірка надії останньої
Божевільної жінки Пандори – 
Першої серед рівних.
Позичу в водяника Дожа – 
Отого, володаря моря,
Меланхоліка Бартоломео*
Три дукати для чорної фарби – 
Фарби нестримної бурі,
Фарби весняного відчаю,
Фарби таємної мудрості – 
Намалюю на Місяці плями – 
На чолі сліпого Пророка. 

Примітки:
* - Бартоломео Граденіго (1259 – 1342) – хто ж іще… Якщо вже кидати обручку в лагуну – то тільки йому.  

Ще примітки: читайте на дозвіллі «Історію Венеції» - це повчально і так по весняному модерново. Це краще, аніж ловити в Адріатиці пічкурів. А ви ще питаєте, чому над храмом Темпіо Малатестіано так безнадійно світить місяць… Та оте солоне містечко то не маленький Рим – то загублена полотняна торба святого Маріно.