Володар осені (білі етюди)

Берег ріки

    
       «Вогню вогонь не покладе межі
         Дощі не каламутять глибини
         Та схоже схожим назавжди живе,
         Чуже чужим живитись може…»
                                                 (Франческо Петрарка)

На березі ріки мовчазної,
Яку оспівав флорентієць – 
Вигнанець, сумний пілігрим,
Блукалець лісів безнадії 
(Навіть там, де сонячно).
На березі річки чекання
Човняра, що не гірш Одіссея
Знав про весло все.
Я шкодую, що він не Улісс,
Я ховаю монету в кишеню, 
Затискаю її між пальцями – 
Монету – шматок Сонця,
З рельєфом дельфіна
На стороні дня,
З написом: «Ола пернойн»*
На стороні ночі. 
Я чекаю на майстра весла
(Йому не потрібні вітрила – 
Тут вітер помер)
Мовчазного як сутінки,
У країні кімерів-молокоїдів,
Бородатого, наче Сократ.
Він колись був рибалкою
І ловив сріблястих плавців
У мереживо днів – не своїх.
І думав, що не плавці то лускаті,
А сталеві ножі,
Що раптом перестали тонути
У воді вічності.
Я чекаю,
               чекаю, 
                            чекаю
Отого мореплавця,
Що проміняв прозоре море
На каламутну ріку.
Чекаю.
Марно. 

Примітки:
* όλα περνούν – я навів іоніййський варіант вимови цієї фрази. Насправді на монетах Міста Щасливого – Сабії Борисфеніди такого напису ніколи не писали. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше