Володарі Часу. Книга перша. Імітація душі

РОЗДІЛ 20. ГОЛОС МИНУЛОГО

Обсерваторія, гори… Все зникає, а я опиняюся в дивній конструкції на орбіті Землі. Через ілюмінатори спостерігаю за смарагдовим щитом, який огортає планету своєю незримою силою. Перед конструкцією простягається ще один щит, що приховує гігантський сірий простір за своїми межами.

– Де я?! – вигукую, звертаючись до ймовірних винуватців свого переміщення. Відлучення з реального світу вже входять в неприємну звичку.

І порожнеча відповідає.

Раптово спалахує світло, і переді мною з’являється дівчина років двадцяти шести в броні невідомого зразка – схожу вже бачив на Денисові. Вона  підкреслює її струнке, фізично розвинене тіло. Її овальне обличчя обрамляє темно-руде волосся, заплетене в дреди, а блакитні очі одразу привертають увагу своєю глибиною. Зустрівшись з нею поглядом, ніби розчиняюся в цьому безкрайньо-блакитному просторі. 

– Мене звати Еліні, – представляється вона.

– Хотів би сказати «дуже приємно», проте обставини викликають двозначні відчуття, – бурчу невдоволено.

– А ви грубіян, – насуплює вона брови.

– Ну вибачте, що не зустрічаю з оркестром і букетом квітів, – намагаюся хоч трохи позбутися роздратування, але це погано вдається. Там іде битва, яка може вирішити долю планети, а я марную час невідомо де.

– З тими силами вам було не перемогти, – каже вона тихо.

– А тут за один раз вирішу всі проблеми людства, – підвищую тон.

– Не виключено, – усміхається та скупо. – Все залежить від обраного шляху.

 Вона на мить замовкає, розглядаючи мене. 

– Хоча я сподівалася, що роки зроблять тебе менш імпульсивним. 

– Можна ближче до суті? – відрізаю. – Там…

– Там лише одна з доріг, – перебиває вона. – Один із фрагментів мозаїки… Твої рішення привели до цього моменту, хоча я б воліла, щоб усе вирішилося тоді…

– Можна без натяків? – стримано запитую. – Це пов’язано з гримуарами?

– Як багато запитань. Але чи справді хочеш почути відповіді? Чи приймеш почуте? Влаштуймо невелику екскурсію минулим, а потім сам вирішиш, яку правду обрати. Це не забере багато часу, і ти ще встигнеш врятувати нових друзів.

Вона простягає руку, тонко натякаючи, щоб я взявся за неї.

Переборюючи сумніви, все ж наважуюся це зробити. Бажання дізнатися правду про минуле переважає інші почуття.

– Зустрінемося в кінці… – додає вона наостанок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше