ПОСОЛ

Наступна місія не заставила себе довго чекати. Через день після розмови з Матвієм, Леонов викликав його до свого кабінету і розповів деталі завдання. Цього разу їх відправляли в саме серце ворожого табору, місто Портсмут. Разом з Кентавром вони мали зустрітися з важливим високопосадовцем і завербувати його. Єдине чого не сказав Леонов, було ім’я тієї особи. Відсутню інформацію мали отримати від групи, що вже перебувала в Портсмуті. Завантаживши необхідне спорядження, вони з Кентавром сіли в літак й відправилися в Британію. Цього разу довелося стрибати. Після приземлення їх одразу зустріли. На чолі зустрічаючих був майор Ковальський. Попри чутки серед солдатів, він нічим особливим не вирізнявся. Сухорлява статура, зростом під метр дев’яносто. Років тридцяти п’яти. В його групі було п’ять осіб, три хлопці й дві дівчини. Приблизно того ж віку, що й Денис.

– Вітаю на ворожій території, – звернувся до них Ковальський.

Інші поспішили віддати честь. Кентавр жестом руки наказав, щоб вони розслабились.

– Я вже думав ми з Деном знову будемо в гордій самотності. Старий вирішив зробити приємний подарунок, – радісно виголосив Кентавр, побачивши дівчат.

– Дякуємо за комплімент, для нас велика честь працювати з вами, – відповіла одна з дівчат.

– Познайомитеся потім, а зараз до справ, часу обмаль, сьогодні маємо закінчити, – поспішив остудити запала Кентавра Ковальський.

– Стоп, почекайте, як сьогодні? Старий нічого про це не казав, – розгубився Кентавр.

– Він говорив, що всі деталі на місці? – звернувся до нього Ковальський.

– Ну, так… – невпевнено відповів Кентавр.

– От тобі й деталі, а зараз давайте відправлятись, я все поясню на місці.

*****************

– То це і є ваше лігво? – насмішкувато мовив Кентавр.

Вони знаходилися на невеликому острові, який служив пристановищем для рибаків. Єдиною будівлею на ньому була невелика хатина, збудована з дерев’яних колод. Всередині все просмерділо рибою. А запах цвілі й гнилі закликав якнайшвидше покинути це місце. Взагалі незрозуміло було, як тут міг хтось працювати, не те щоб жити. Денис хотів було сісти на одну з лавок, та потім зрозумів, що це невдалий задум.

– Вигляд не дуже, проте це бездоганне прикриття. Ніхто в здоровому глузді сюди не сунеться, – стримано відповів Ковальський на підколи Кентавра.

– А як же колишні власники? – запитав Кентавр. – Чи ви їх того...

– Ми їх злегка налякали… та й враховуючи суєту в місті, про це місце давно забули, – відповів Ковальський.

– Суєту? – здивовано поглянув на нього Кентавр.

– Англійські війська готуються вирушити до Мадрида.

– Ого, і звідки така інформація? Тільки недавно Париж звільнили! – виголосив здивоваваний Кентавр.

– Скажемо так, у нас свої джерела… – хитро посміхнувся Ковальський.

– Наше завдання якось з цим пов’язане, а то старий так темнив, що я ні чорта не зрозумів?

– Цілком і повністю. Це пряма підготовка до проєкту маяків… 

– Що ще за «проєкт маяків»? – вперше заговорив Денис.

Кентавр з Ковальським переглянулись.

– Якщо все пройде гладко, то тобі розкажуть, – відповів Ковальський. 

– Старий любить театральність, ні, щоб зробити все як прості смертні, – підбадьорив Дениса Кентавр.

– А зараз зосередьмося на завданні, – Ковальський натиснув на планшеті декілька команд, після чого над ним з’явилася голограма. Поставивши планшет на стіл, він почав пояснювати. – Це – Вільям Вебстер. Англійський посол і довірена людина Олівера Кромвеля. Він наділений повноваженнями вести справи від імені Кромвеля. В Парижі Вебстер займався узгодженням деталей, щодо вступу Англії в альянс проти нас. І як вам вже відомо, ці переговори увінчалися успіхом. Зараз англійські війська, разом з французькими, готуються до переправлення в навчальний табір, який мають створити й обладнати Богун з Нечаєм. Перш ніж перейти до суті місії, хочу розповісти про деякі деталі облоги Парижа. Саме завдяки Вебстеру нам вдалося здійснити подібне. Він азартна людина і ми зіграли на цьому… Картковий борг, як ви знаєте, справа свята.

– Хочеш сказати, що… – припустив Денис.

– Саме так, в обмін на списання боргу, ми отримали від нього певну інформацію, але спішу повідомити, що це була всього лише репетиція перед генеральною виставою, – гордо мовив Ковальський.

– Якщо я правильно зрозумів, то наша місія полягає у черговому вербуванні посла? – мовив Денис.

– Так то воно так, але не зовсім так. Вербування початкова частина плану, фіналом буде вручення йому маяка, який перенаправить переміщення військ союзників в трохи інше місце, – після останніх слів Ковальський посміхнувся, очевидно був невимовно радий, що зміг взяти участь в подібній операції.

– Ого, – аж присвиснув Кентавр. – А місія стає все цікавішою.

– Я тут заради технічного аспекту? – звернувся Денис до Ковальського.

– Сприймай це як акт безмежної довіри.