ЗА ВСЕ ПОТРІБНО ПЛАТИТИ

– Ми на місці, – повідомив Шедоу.

Голос Шедоу немов розбудив його від довгого сну. Матвій став вивчати місцевість в яку вони прибули. Золотистий диск повільно догоряв, опускаючи на землю темну завісу й перериваючи бурхливе денне життя. Он, в плавнях, закричала і злетіла в небо качка, мабуть, якийсь бродячий собака налякав. Трохи далі почулися дитячі голоси, та їх приглушила лайка двох чоловіків, яким сьогодні не щастило на рибалці, вони сердито кричали, звинувачуючи у своїх нещастях один одного. Це протистояння тривало недовго, оскільки почулися ще голоси, але цього разу жіночі, вони швидко вирішили суперечку чоловіків, це були їхні дружини, яким набридло чекати вдома й вони вирішили знайти своїх годувальників, та картина, що постала перед їхніми очима, не сильно їх потішила, і тепер чоловікам дісталось на горіхи.

По дорозі котився невеликий віз з просом, запряжений худою кобилою. Поволі переставляючи ноги вона наближалась до міської брами. Було видно, що вантаж не з легких, та хазяїн не підганяв.

Місто жило тихим і мирним життя, немов не знаючи про ту війну, що йшла по всій країні. Та враження швидко змінювалося, коли подорожні під’їжджали до брами, де на них чекали бойові дрони й солдати з енергозброєю. Прогрес ще не «поглинув» це місце, однак, його тенета розповсюджувались доволі швидко.

– Де наша ціль? – звернувся Матвій до Шедоу.

– Дані вказують на будинок, на околиці міста, проте мене непокоїть присутність всередині тільки одного біосигналу.

– Не хочеться бігати за пацаном по усій окрузі.

– Я можу перемістити виявлену особу в якесь непримітне місце.

– Непотрібно, розімну трохи кості.

– Прийнято.

Стук у двері, на порозі з’явився чоловік років п’ятдесяти, одягнений в білу з відкидним коміром сорочку, акуратно заправлену в білі штани, поверх сорочки красувався чорний жилет, розшитий яскравими нитками, було видно, що це непростий селянин, а швидше за все заможний купець.

– Доброго вечора, – привітався Матвій.

– Доброго, – відповів чоловік змірявши незнайомця допитливим поглядом.

– Вибачте за пізній візит, не могли б ви підказати, де можна знайти нічліг? Вартові толком не пояснили, лише пробурмотіли щось про будинки, де ще горіло світло.

Матвій спеціально згадав вартових, щоб таким чином переконати чоловіка у безпечності своїх намір. Той спочатку завагався, та потім, все обдумавши, зважив на аргументи Матвія.

– Навряд в такий час знайдете щось відповідне. Комендантська година, щоб їй! – вилаявся про себе чоловік. – Дивно, що вас не затримали.

– Навіть в такі часи дзвінка монета здатна робити чудеса, – пожартував Матвій.

– Що правда, то правда, – посміхнувся чоловік. – Заходьте. Смію припустити, ви зголодніли в дорозі?

– Дякую, від теплої вечері я б не відмовився, – мовив Матвій, і зайшовши, зачинив за собою двері.

– Прошу, сідайте, – господар жестом руки вказав на гарно вирізьблені крісла, в кімнаті праворуч. – Я зараз повернусь, – і він швидкими кроками попрямував в сусідню.

– Ти не виявив ціль? – звернувся Матвій до Шедоу на телепатичному рівні.

– Ні, доведеться натиснути на чоловіка, це батько хлопця.

– Дивно, що він відпустив сина в такий час.

– Зараз у тебе буде можливість розпитати. Схоже він не сильно повірив у байку про подорожнього.

– Так навіть краще…

До кімнати повернувся чоловік, в руках він тримав енергопістолет.

– Запитаю один раз: хто ти, й що тобі потрібно?

– Дивне у вашому місті поняття гостинності, – посміхнувся Матвій, а потім, без особливих зусиль, перемістив пістолет чоловіка собі в руку. Останній зблід, від такого фокусу, а ноги й руки зі страху налились свинцем.

– Раджу забиратись звідти, мої сенсори засікли раптовий енергетичний спалах. Його джерело цей чоловік, – не встиг Шедоу це повідомити, як роздався вибух, і від будинку залишився лише фундамент. Матвій вчасно закрився енергетичним щитом.

– Або я перестав розбиратись в родинних цінностях, або хтось мене сильно не любить! – мовив Матвій роздратовано.

– Схоже, його використали як приманку.

– Росіяни ж не могли так швидко перевірити список, та й звідки їм знати куди я направлюсь, це не їх територія, щоб так просто пастки розставляти, – струшуючи з себе пилюку, мовив Матвій.

– Здається мені, що це якось пов’язано з місією Оленки.

– Часу обмаль, зараз тут збереться пів міста, а зачіпки, щодо пацана, досі немає.

– Невелика диверсія? – запропонував Шедоу.

– Ідея непогана, проте шуму й так забагато. Проскануй навколишню місцевість, шукай хутори та зимівники козаків.

– Є щось на подобу хутора, недалеко міста.

– Жителі?

– Близько двох сотень біосигналів. Половина належить татарам.

– Стерв’ятники вирішили скористатись хаосом, – зіронізував Матвій.