Розмова тривала декілька секунд за реальним часом, тому «відсутності» Матвія ніхто не помітив. Натовп продовжував викрикувати різні гасла, намагаючись прорвати кордон військових. Останні знову зімкнули ряди й відтіснили зівак, що встигли скористатись невеликим послабленням й підібрались максимально близько до двометрових тотемів, з допомогою яких претенденти потрапляли в Нав. Денис був на півдорозі до військового у званні лейтенанта, що спішив доповісти про останні події, коли повітря розрізав свист. Триметровий спис полетів повз Дениса і, пробивши груди лейтенанта, відправив того в політ на десятки метрів. Серед натовпу запанувала мертва тиша, яка за секунду змінилась вигуками розпачу. Гості з того світу почали на площі свій кривавий бенкет, і допомагали їм у цього недавні претенденти у характерники. Їхні очі стали чорними, а рунні формули на тілах почали змінюватись на вже знайомі Матвію. Одночасно зі змінами рун тріснули й розпались на шматки тотеми-охоронці на їхніх шиях. Проте лише одна формула набула фінальної версії, впустивши в цей світ безликого, іншим була приготовлена доля контрактників.
Оцінивши ситуацію Матвій вирішив дослухатись поради Віолети й забратись з епіцентру катаклізму, що поглинав поселення. Вступати в пряму конфронтацію з такою кількістю супротивників було дурістю навіть для вартового. Проте й надіятись, що його так просто відпустять, не доводилось. Тверезо оцінивши свої можливості Матвій вирішив стабілізувати число супротивників. Витягнувши руку він заставив гвинтівку одного з мертвих солдат піднятись в повітря, а потім і підлетіти до нього. Перевіривши магазин він задоволено видихнув, адже ставка зіграла, і всередині виявилися напалмові патрони. Недовго думаючи Матвій вистрелив по тотемах, що формували коло в центрі площі. Спалахнув вогонь, який став швидко поглинати дерев’яну основу. Такий хід роздратував контрактників і вурдалак, на яких вже встигли перетворитись вбиті солдати й прості люди. На Матвія відкрилось справжнє полювання, до якого долучився і безликий, після формування останньої зірки на лобі. В ближній бій він не вступав, надаючи перевагу витонченішим методам у вигляді телепатії, яка зводила з розуму простих людей. Голос безликого нагадував нашіптування гремів, тільки з куди більшим діапазоном охоплення і ментальним тиском, від якого божевілля сприймалось як спосіб забутись і вирватись з лап навколишнього світу.
Матвію пощастило більше: для нього цей шум був чітким голосом, який твердив, що усі його зусилля марні й кінець буде один. Згадавши пройдений маршрут, Матвій став пробиратись до виходу з Тимошівки. Поодинокі групи опору ненадовго затримали гостей, дозволивши йому скоротити відстань до омріяного порятунку.
Ухиляючись від чергових брил та предметів, що невпинно летіли в його сторону, Матвій зробив прохід в трухлявому паркані й забіг в недобудовану багатоповерхівку. Задум швидко покинути її через одне з вікон квартири першого поверху здійснився тільки наполовину. Він справді покинув будинок через вікно, проте без сторонньої допомоги не обійшлось: легким порухом руки безликий відправив його в політ. Якби не аура, переломів було б не уникнути. Струсивши з себе пилюку й уламки цегли Матвій підвівся на ноги. Супротивник, бою з яким він старався всіма силами уникнути, тепер повільно наближався до нього, смакуючи кожну мить тріумфу. Його підопічні також не зволікали, а сформували навколо того місця щільну блокаду.
– Нарешті випала можливість подякувати вам за звільнення! – піднесено мовив безликий. В його погляді читалась відверта насмішка, було видно, що він усіма силами намагався стриматись від швидкого закінчення бою. – Шкода, що залишився тільки один егрегор, вони були такі кумедні...
– А мені як шкода, що ми не зустрілись раніше! – презирливо мовив Матвій, і стиснувши в руках шаблю, кинувся в атаку на безликого.
– Не зустрічались… – відбиваючи його удари голими руками, здивовано поглянув він на Матвія. – Не думав, що в людей така коротка пам’ять, – замислено мовив безликий, а потім на його вустах з’явилась широка посмішка. – Невже вони дали тобі забути?
Останні слова подіяли краще будь-якої зброї, змусивши Матвія піддатись емоціям і наробити купу помилок. Тихий голос у глибині душі підказував, що безликий знав набагато більше нього самого, і це злило хлопця. Він відчував себе маріонеткою в чужих руках. Не в силі розрубати нитки, за які хтось смикав, Матвій вирішив вимістити все не супротивнику попереду. Оточивши аурою свою шаблю, він старався раз за разом дістати безликого, проте все, що вдавалось в результаті, – це хаотичні помахи, які завдали шкоди хіба що навколишньому середовищу.
– Як же надокучили ці ваші іграшки, – позіхнув безликий. – З ними стільки мороки на тій стороні. Як же мені хотілось їх розламати! – при згадуванні реліквій вартових, безликий немов увійшов в кураж. Міміка і жести змінились, тепер в його погляді читалось ще більше безумство, ніж до цього. – Розламати! – в пориві злості замість того, щоб заблокувати черговий випад Матвія, він схопив шаблю і розламав навпіл. – Набридливі комахи і їхні планетарні духи!
Слабкий бар’єр, який Матвій встиг створити перед собою, не став для безликого проблемою, і більшу частину його удару прийняло тіло хлопця. Черговий політ перервав покинутий екскаватор. Благо, зіткнення відбулося не з гусеницями, а з корпусом, де знаходився мотор. Метал злегка пом’якшив зіткнення. Довго відпочивати Матвію не довелося, адже в його сторону направились прогнилі піддони, шматки цегли та арматура. Стиснувши зуби Матвій силою волі заставив тіло підвестись і переповзти через кабіну на протилежну сторону. Слідом за тріском роздалися глухі удари цегли об бляху, а в сантиметрі від його голови з бляхи показались металеві прути. Через біль в грудях було важко дихати, а свідомість так і хотіла провалитись у сон. Матвій не втримався і звалився на землю. Перевернувшись на спину він з відчаєм спостерігав за ковшем, який, мов титан, навис над його зраненим тілом. Почувся скрип і металевий монстр ожив. Покрутившись в сторони, він немов розминався після довгої сплячки. Матвій приречено очікував розв’язки. Навіть якби й вдалося втекти від безликого, в окрузі було повно контрактників, вурдалак і гремів. Через останні будь-який зустрічний міг всадити ніж в спину. А ще – зламана реліквія…
#113 в Фантастика
#38 в Бойова фантастика
#701 в Фентезі
#102 в Бойове фентезі
Відредаговано: 11.04.2024