ВІОЛЕТА

– А ти непогано влаштувалась, – зіронізував Матвій, оглянувши кімнату побіжним поглядом.

Це нагадувало повернення спогадів в склепі, проте цього разу він мав можливість впливати на хід подій, вірніше – був їх безпосереднім учасником. Кімната, в яку перемістилась його свідомість, нічим особливим не вирізнялась. Старовинні дерев'яні меблі, декілька картин з видатними особистостями, декоративний камін над яким висіла середньовічна сокира з двосічним лезом. Через відсутність вікон в кімнаті було доволі темно. Єдиним джерелом світла була старовинна люстра зі свічками в підсвічниках. Їх тьмяне світло робило атмосферу ще гнітючішою.

– І тобі привіт! – сердито насупила губи брюнетка років двадцяти семи у м’якому коричневому кріслі. – Я сподівалась що ти ласти склеїв, – посміхнулась вона єхидно.

– Вибачте, що не виправдав сподівань, – і він нахилив голову, зображуючи поклін. – Ти для цього все це затіяла? – випрямивши голову, кинув він на неї косий погляд.

– Ну вибач, що не підготувала червону доріжку й оркестр, була зайнята власним похороном! – процідила вона крізь зуби.

– А це вже цікаво, не поділишся деталями? – сівши в крісло навпроти, запитав Матвій.

– Спочатку ти. Надто вже цікаво, де поділись інші члени твого загону смертників, – мовила Віолета хитро примружившись.

– Лемеґетон не роздає сили направо й наліво… – сухо мовив Матвій, а потім розповів Віолеті про все з моменту пробудження.

– Цікава історія, – задумливо мовила дівчина накручуючи на палець локони довгого вугільного волосся. Її владний характер і манери не змогла змінити навіть смерть. Хоча, чого ще чекати від власниці одного з наймогутніших гримуарів.

– Твоя черга.

– У мене все куди простіше, якщо так взагалі можна висловитись, – як вона не старалась, проте роздратування і досаду було важко приховати. – Після твого відходу я вступила в бій з безликим. Вірніше, як вступила… Бій був програний так і не розпочавшись, – спогади були не з приємних, це яскраво продемонстрували кількасантиметрові нігті, що міцно вп’ялись в крісло. – Не знаю, що ти там начудив, проте баланс порушено і греми не тільки не покидають Землю, а навпаки – пачками рвуться в наш світ з Нави, як і безликі, проте останні ще не знайшли потрібних проходів, та характерники можуть це змінити своїми ритуалами.

– Давай про все по черзі, а то відчуваю розмова буде довга.

– Схоже, відсутність егрегорів погано позначилась не тільки на твоїх силах, – кепкувала вона з нього. – Добре, добре, не роби таких кислих мін, – розвела вона застережно руками. – В основу сили характерників закладений ритуал. Розписуючи своє тіло спеціальними рунами й надягаючи тотеми тварин-захисників на шию, вони вступають в коло з тотемів, які відкривають прохід в Нав. Їх тіла перебувають в нашому світі, а душі відправляються в Нав, де їх веде обраний тотем охоронець. Повернутись можна знайшовши зворотну дорогу. Безликі поглинають душі й за допомогою охоронців знаходять дорогу в наш світ. А якщо комусь і вдається уникнути поглинання, то без охоронця вони приречені на вічні блукання Навом.

За першого розвитку тіла претендентів на характерники стають вмістилищами для безликих. Нанесені до цього руни, слугують чудовим майданчиком для подальших змін. Безликі переписують і доповнюють їх, переносячи таким чином усю свою силу в нові тіла.

– І тут ми підійшли до найголовнішого: хто такі безликі?

– У кожного світу є свій планетарний дух – сутність, яка підтримує та контролює життя в цих світах. Якщо знищити життя в усіх його проявах, то і планетарний дух зникне. Так вже відбулося з багатьма світами. Безликі це духи, що зародились в пустоті, з якої походить Всесвіт. Вони не відчувають ненависті до нас, чи до кого-небудь. Це просто їх суть. Усі наші дослідження космосу – це спроба таємних організацій, на подобу Кола й Ковену, знайти способи боротьби з безликими.

– Навіщо ти погодилась на ту битву? Частину про нашу дружбу можеш одразу пропустити, – підколов він її. – Ти ж не настільки наївна, щоб вірити в дотримання умови про передачу Лемеґетону.

– Ми думали що твої дії тоді були планом Кола по здобутті сили проти безликих, сили, яка б дозволила їм перехилити терези на їх сторону, та тепер розумію, що сильно помилялась, ти діяв незалежно від них. Хоча твоєї тупості це не змінює! – насупила вона губи.

– Схоже мої дії входили в план кола, – проігнорував він її насмішки. – Це посприяло поверненню магії, питання тільки чи вони знали про супутні наслідки?

– Швидше за все затемнення стало ціною, яку необхідно було заплатити за обидва плани. Щось подібне вже відбувалось на нашій планеті, недаремно ж зникла магія. Питання тільки для чого повертати, якщо безликих з її допомогою не перемогти, принаймні зараз я не бачу такої сили.

– Хтось же мав створити завісу, яка не пропускала їх у наш світ. Цілком імовірно, що зникнення з нашого світу магії не було випадковим. А що, як весь її потенціал використали саме для цієї завіси? – припустив збуджено Матвій. – Можливо, саме цю битву описувало більшість релігійних текстів, маючи на увазі гріхопадіння і боротьбу зі злом, проте все перекрутилось і ми забули істину.

– Ще не все втрачено, раз дійшов до такого висновку! – не пропустила вона нагоди покепкувати з Матвія.

– Може воно й на краще, – задумливо видав Матві. –  Знаючи про безликих жодна зі сторін не поділилась інформацією з простими людьми, вони стали мовчазними співучасниками війн, не заважають становленню нових характерників, тому жаліти чи підтримувати їх не варто. Вони обрали свою дорогу, а я йтиму своєю.