ВИБІР

Капітан корабля не став докучати розпитуваннями й наказав віднести Матвія до каюти з легкопораненими. Ситуація була й так ясна. Зв’язавшись з командуванням він доповів про бій і вцілілого солдата. У відповідь отримав наказ вирушати по стандартному маршруту в порт Енергодара. Там їх перевірять на наявність гремів і заберуть поранених.

Легкопоранені не зовсім те слово, яке описувало ступінь важкості ран. В цю категорію корабельні лікарі відносили осіб, які попри серйозні рани, перебували при тямі і могли, в разі чого, самостійно пересуватись. В каюті налічувалось чотири ліжка. Судячи з конструкції в минулому вони були двоярусними, проте їх переобладнали під потреби поранених, яких було не так вже й багато. Всього один молодик років двадцяти чотирьох – двадцяти шести лежав втупившись в стелю. Коли санітари занесли Матвія, молодик не подав особливого зацікавлення. Пустий погляд дав ясно зрозуміти, що цей світ його мало цікавив.

 За санітарами забігла лікарка, швидко оглянула рани Матвія й вколовши знеболювальне, наказала одному з санітарів обробити рани, а потім перев’язати. Опіків і серйозних травм не спостерігалось, тому вона не вважала за потрібне приділяти йому додатковий час. В інших каютах були пацієнти у куди важчому стані.

– Вурдалаки? – звернувся молодик до Матвія, коли санітар покинув каюту.

– Ага… – постарався він зобразити якомога пригніченіший голос. – Вистежували диверсантів, а в результаті напоролись на цих, – роздратовано стиснув зуби Матвій.

– Розумію, – і він помахав перебинтованою лівою рукою, в якої не було кисті. – Московити постарались… Контрактники немов з ланцюга зірвались. Їхні звірята тероризують не тільки живих, а й за мертвих взялися. Підконтрольні їм греми доводять вурдалак до такого стану, що їм стає байдуже на денне світло. Трощать все і всіх на своєму шляху, – останні слова пробудили в ньому спогади, які він бажав забути всіма силами. Зі злості хлопець стиснув здорову руку в кулак. – Наш загін проводив розвідку в білоруських лісах. Командування хотіло скласти приблизну карту скупчення вурдалак… – хлопець зробив паузу, збираючись з думками. Розмова з Матвієм стала для нього способом скинути камінь з душі. – От тоді ми й зустріли цих тварюк. В них немов сам Диявол вселився. Якби не Даня, наш командир… Всі б там полягли, – було видно як хлопець ледь стримувався, щоб не пустити скупу чоловічу сльозу. Розуміння того, що товариші залишились на полі бою, а ти єдиний вижив, давило невидимим пресом. Списаний матеріал, який і в буденному житі нікому непотрібний.

Запанували тиша. Матвій не наважився продовжити розмову. Та й що сказати. В кімнаті немов зустрілись дві протилежні реальності: одна думала, що затемнення – це краще майбутнє, а інша жила в цьому «кращому майбутньому», і щось воно їй не сильно подобалось. Незручну тишу порушив Матвіїв сусід.

– Вибач, щось я розкис останнім часом. Я Максим, можна просто Макс.

– Матвій, – мовив він хриплим голосом, а потім відкашлявшись додав. – На кораблі немає характерника? Коли мене несли я чув розмову капітана. Не надто безпечно з його сторони? – постарався Матвій перевести тему на інше.

– Звична справа, – байдуже махнув рукою Макс. – Ритуали стали проводитись рідше, от і не вистачає рук. Кораблі, на подобу цього, завжди направляють в дальні порти, щоб убезпечити столицю, – а потім немов заспокоюючи співрозмовника додав. – Тут особливо не розгуляєшся, – натякнув він на гремів.

– Ти говорив, що рук не вистачає, а хіба наш фронт єдиний? Я думав московити ведуть широкомасштабну кампанію, – Матвію було цікаво почути свіжі новини з фронту. До того він особливо не заглиблювався в поточні проблеми, зосереджуючись на вивченні історії після затемнення.

– Схоже про вас правду говорять: в патрулі ви відрізані від світу, – посміхнувся Макс. – НАТО доживає останні дні, більшість його членів вже або воює, або готується до війни. Йде активний переділ територій і сфер впливу, – зітхнув Макс. – Щодо Азії, то тут декілька гравців: Китай, Росія і Туреччина. Сфери їх інтересів поки не перетинались, проте триватиме це недовго. Саме тому Ковен і хоче встигнути відкусити шмат побільше. Зараз вони контролюють більшу частину колишніх республік. Однак цю хитку конструкцію непросто підтримувати. Ресурси важко доставляти, не те що добувати. Через це страждають усі сфери. Подібне простежується в усіх країнах, проте найяскравіше проявляється саме в нашого східного сусіда, хоча, вже не тільки східного, – натякнув він на окупацію Білорусі. – Наші тримаються, Коло активно укріплює наявні фортеці й будує нові, та чи вистачить цього покаже час. Ще й ці фанатики, – в останніх словах відчулось неприховане роздратування.

– Святі лицарі? – уточнив Матвій.

– Вони самі, – ствердно кивнув Макс. – Ця зараза скоро розповсюдиться усім континентом, – останні слова прозвучали з особливим презирством.

– Вони дають людям надію, – Матвій сам не повірив, що сказав подібне.

– Швидше збільшують число одурманених фанатиків, – відрізав Макс. – Так, вони борються з гремами й вурдалаками, проте релігія – не той інструмент, який можна довго контролювати, – схоже Макс був знайомий з ними куди ближче, ніж би йому того хотілось. – Випалені на кордоні села тому зайвий доказ. Сила манускриптів приманює тіней. Вони летять на неї, як бджоли на мед. А потім починається справжнє пекло. І в цьому пеклі народжуються нові монстри, які розбрідаються усім континентом. Життя не вартує і ламаного гроша, – сплюнув він з досади.

– Для чого воювати, якщо не залишиться нікого… – про себе мовив Матвій, проте його співрозмовник тут же відповів.