ПЛАН Б

– Твій? – здивувалась Оля, коли Матвій дістав зі сховку смартфон.

– Майже. Попередні власники хотіли обміняти дані в ньому на лояльність Ковену.

– Та пара? – згадала вона розповідь Матвія в її квартирі.

– Ага, – відсторонено мовив Матвій, включаючи телефон. – Поглянемо що тут.

– Схоже, все робилось поспіхом. Тут навіть паролів немає.

– Кам’яна могила… Цікаво, – відкривши черговий файл, мовив задумливо Матвій.

– Це що жарт? – ледь не вигукнула Оля. – Від чого вона померла, битви ж не було?

– Історія стає все цікавішою… На підставу не схоже, проте й логіки не бачу, – і Матвій ще раз переглянув файл. – Віолета мала зупинити мене й забрати «Лемеґетон». На той час тільки їй це було під силу. Однак вона не стала танцювати під дудку верхівки й дала мені втілити задум. Хто ж тоді її вбив? За цими даними виходить, що це сталося після мого зникнення.

– В Кола з Ковеном не було запасного плану, інакше ми б зараз не розмовляли. Але «Артіель»…

– Отож, – погодився Матвій.

– Можна завітати по вказаних у файлі координатах, припускаю, що там знайдемо багато відповідей, – а потім Оля поспішила навести ще один аргумент. – З чогось все одно потрібно починати. Той загін, біля склепу, був розвідкою. Вони давно тебе розшукують, і схоже – перевіряють навіть найменші сигнали.

– Чому відкат до тисяча дев’ятсот вісімдесят п’ятого? – раптом видав Матвій. – Як вони так точно вгадали дату? Як ми взагалі вижили…

– Вірніше, ти хотів запитати: чому саме ми вижили? – Оля планувала відкласти обговорення цієї теми на потім, та схоже «потім» настало швидше, ніж вона думала. – Ми зробили свій вибір тоді, і на цьому крапка! Такою була ціна за нашу мрію! – постаралась вона максимально наголосити на кожному слові. – І зараз слід визначитись: або закінчимо почате, або змиримось і станемо насолоджуватись плодами своєї роботи.

– Хочеться другого, проте початкової проблеми ми так і не вирішили, – натякнув він на війну, що продовжувала точитись на кордонах країни. – Тому доведеться ще повоювати. Непогано було б дізнатись про обстановку на верхах; дивну вони затіяли політичну гру.

– Для цього потрібні вартові, а друзів серед них у тебе небагато. Вірніше їх немає, від слова зовсім. Ви егоїсти й одинаки, які збираються у виняткових випадках, і навіть тоді нічого конкретного не вирішуєте.

– Дякую за підтримку.

– Звертайся. До речі, тобі не завадить привести себе в порядок. Твою бородату версію вони вже бачили, а от омолоджену ще ні. Та й порвана футболка з-під якої видно засохлу кров, не сильно допоможе в майбутньому. Ти б хоч рану обробив, – лагідно мовила вона.

– Дрібниця, та й не хочу повертатись за аптечкою. Від здобутої фори й так майже нічого не залишилось.

– Все одно в такому вигляді нерозумно розгулювати, – стояла на своєму Оля.

– Ну і вперта ж ти, – тепло мовив Матвій.

– Звикай, це надовго, – в жартівливому тоні відповіла Оля.

– Звідси можна якось непримітно потрапити на південь?

– Хм… – задумалась дівчина. – Автомагістралі ретельно перевірятимуть, а от з річками все простіше. На північний фронт корвети регулярно доставляють припаси й забирають поранених. Тут вони рідко зупиняються, тому доведеться придумати спосіб як потрапити на борт.

– Є в мене одна ідейка, та спершу потрібно знешкодити береговий патруль.