Вдихаючи минуле

Глава 3. Вдихаючи минуле

█████████████████████████

~ Лише втративши все до кінця, ми знаходимо свободу. ~

_______________🌕_______________

☪❦➷
Нікого із важливих мені людей не обминуло стороною моє зникнення. Кожен переживав по своєму, але водночас у такт із людиною збоку. Якби з'єднати до купи їхній страх за моє життя — взірвалося би сонце, яке готове пожертвувати собою, в надії, що я побачу шлях назад і повернусь до рідних.

Ще з того прекрасного дня, коли почалося моє відродження, ранками мене будить дотик найріднішої тварини мого серця, а хороших друзів, яких я залишила позаду — кава. Навіть цукор не здатен зробити напиток солодшим, коли із очей рікою течуть солені краплі, а в горлі відчувається присмак гіркоти від правди, яку так важко прийняти — Каріни поряд немає.

__________________________________________
«Чи стане зовсім погано — телефонуй. Будемо палити разом, навіть якщо кинули, навіть якщо один одного.»
__________________________________________

— Максе, досить лежати і вдивлятися в одну точку. Подивись у дзеркало, у тебе вже всі очі проплакані. Забудь її! Тобі треба жити далі! Піди прогуляйся, заклич друзів, розвійся, я не можу більше дивитися як ти повільно себе вбиваєш.

Хлопець практично перестав розмовляти, думки лиш про одне:

— Де ж можливо знайти щастя, якщо тієї рідної дівчинки немає поруч?

Христя глянула у вікно. 

— Дивись, яке сонечко вийшло, чекає лиш на тебе, щоб зігріти твоє тіло і душу своїми променями.

— Ось би Моє Сонечко вийшло, показалось, щоб я знав, що з нею все впорядку... — хлопець сховав обличчя руками і сперся об стінку спиною. 

— Слізьми ти їй не допоможеш.

— Я навіть не знаю чи їй потрібна моя допомага, мало того, я навіть не знаю чи вона жива... — знову вбитий погляд глянув на стіну.

— Так, все! Досить! — сестра підійшла до парубка і схопила його за руку, потягнувши до ванної кімнати, — Для початку прийми душ.

Двері зачинились, а Максим повільними рухами під симфонію болючого мовчання роздягався. Прохолодні краплі води б і так не допомогли, але на декілька секунд відкинули парубка в інший світ, там де можна хоч трішки розслабитись.

Повернувшись в кімнату, сестра все не давала йому спокою, але може це й на краще... «Адже, якщо Каріна повернеться, я маю бути живий та здоровий, щоб змогти її від чистого серця обійняти і дати прочухана» — заспокоював себе Макс.

— Дзвони до друзів і клич їх гуляти. — протягнула дівчина йому телефон, що лежав на комоді.

Максим розблокував його, зайшов у «Контакти», провів пальцем вгору, але не знайшовши причини натиснути хочаб на якийсь номер, сказав:

— Нехочу я ні з ким гуляти...

Сестра не довго думаючи, схопила мобільник і натиснула на абонента під іменем «Анатолік», який був першим у списку.

— Гудки вже йдуть. — глянула вона на хлопця очима, що промовляли: «Ти нікуди не дінешся і підеш прогулятись».

Сонце палало, сліпило очі, але ніяк не могло зігріти розірвану душу. 

— Краще знати що вона з іншим, ніж мертва. — слова Толіка зачепили Максима своєю правдою. 

— Тут не поспориш. Ти ж також її любиш? Тільки чесно...

— Дуже люблю, — очі хлопця дивилися у далечінь, — як подругу. — невпевнено сказав він, повернувшись у реальність. 

Тепер Толік зрозумів, що вона не жартувала кожен раз, коли згадувала ліс і казала, що скоро там опиниться. Якщо вона втекла по своїй волі, значить це перше місце, де вона могла би знаходитись.

— Як би я хотів зараз опинитися біля тебе... — говорили думки Анатолія у мовчанні. Мовчання завжди було частинкою його. Задумливий погляд, що поїдав душу кожен раз знову і знову, не залишаючи ні грама недоторканим.

Ось і зараз спогади коштували їх обох у цьому жахливому мовчанні, яке вперше не завдавало дискомфорту. Вони згадували... Згадували прекрасні моменти, які можуть так і залишитися тільки в пам'яті...

Їх посиденьки у батька Толіка...

«— А ви з моїм сином близькі друзі чи таке? — запитав батько, наливаючи нову порцію горілки в машині, поки Толік вийшов у магазин.  

«— Ми з ним можемо не бачитись місяцями, але він для мене дуже близький друг. І назавжди ним залишиться.

«— Це добре, що у нього є така подруга.»

Розмова за столом...

«— А хто вона для тебе? — питання присвячувалось Толіку.