32

Блукаю я там, де зима віковічна,
Ховаю я очі від сонця пекучого.
Обійме мене ця Безодня велична,
Щоб більш не вдихав я повітря смердючого.
Цей чорний ліс хай буде моїм храмом,
В якому я скажу останнє слово.
А моє тіло хай осиплеться на землю прахом.
І в головах достойних провидінням я з'явлюсь обов'язково.
Мій голос грозами по світу пронесеться,
Почують його обрані Богами з багатьох.
Мій Дух на вовка ночі обернеться,
Горітимуть слова мої в серцях сильніше, аніж полум'я епох.

                                  ******

До місяця піднявши руки,
Шепочу я ім'я Його.
Нехай цей Світ спіткають муки,
І прийде хай кінець всього.
Накреслю коло я магічне,
Свічки навколо запалю.
Поглине все Ніщо величне,
За це із черепа магічне зілля п'ю.
Я з тих, хто браму в Темряву відчине,
Змія оберігає мене Першородня.
Я з тих, хто в мороку живе й загине,
І голос той, яким говорить всі свої слова Безодня.

                                     ******

Коли помру я, десь замовкне вітер,
Десь ворон чорний назавжди закриє очі.
Комусь у горлі стане комом вузол літер,
А хтось згадає наші дні і ночі.
Коли помру я, хтось зрадіє,
Хтось скаже: "я би вбив його власноруч".
Могилу мою небо хмарами накриє,
Щоб сонце не пекло ту, хто сидітиме зі мною поруч.
Коли помру я, світ цього і не помітить,
Лиш тільки подих мій останній в себе забере,
Можливо, верба десь в моїй країні голову похилить,
Можливо, сум її торкнеться і тебе.