22

Я все отруюю цей світ,
Помре повільно він і в муках.
Я досі скидую цей гніт,
Локшину "божу" цю на вухах.
Повзу по дереву життя,
До світла, вище, догори.
Не допоможе янголам їх каяття,
Я пам'ятаю слово їх "гори!"
Але не можна мене вбити,
Бо я є, одвічний як Хаос, закон.
Я кільцями їх зможу оповити,
Душити їх тіло, ламати кордон.
До них я доберуся,
Їх бог помер і вже давно.
Не сповідаюсь я і не молюся,
Заллю отрутою світ їхній все одно.

                      ******

Поетесі закоханій,
Блукаючій одиначці вночі.
Натхненням ночі очарованій,
Тій, чиє тіло з заздрістю бажають глядачі.
Слова ці тій, хто ходить між дерев,
Хто бачить світовий застій.
Це тій, хто відрізняється від купи "королев",
Та голосом чиїм співає Буревій.
Це все для Мавки тої,
Чий дім - це місяць, небо, зорі.
Хай вкриє тебе темрява годиною лихою.
Хай обійдуть тебе часи сурові.
Для тебе ці слова, від "характерника"
Для тої, хто поважає сильних людей.
Хто зрозуміє долю вічного месника,
Залишившего за собою тисячі смертей.
Ви всі, неначе відьми у лісах,
А разом ми - отрута цьому Світу.
Бо так багато істини у всіх наших словах,
Неначе ми є авторами його заповіту.

                       ******

Прокинуся від сну астрального,
Відкрию свої очі, хоч і гріх.
Зігріюся біля багаття поховального,
Я є один з небагатьох, хто зміг.
Зібрав в собі я заборонені знання,
Назустріч Темряві Одвічний полечу.
Закінчив в Світлі я блукати навмання,
Тепер все більше я у відповідь мовчу.
Земне повітря мене отруїло,
А Сонце шкіру обпекло.
Це існування в матриці набридло,
До Небуття таємною тропою привело.