20

Ми зникли для усіх людей,
Втекли із цього світу ми з тобою.
Не забере до себе душі наші мертвий іудей,
Бо завжди думаєм своєю головою.
Нас поєднає ця Безодня,
Нас обвінчає Мати Тіамат.
В наших тілах її частина першородня,
А поруч смерті неприборканої аромат.

                     ******

Ти помирав колись від рани,
Яку зробили найрідніші?
І людяність твою засипле вітер як кургани.
Застрянуть в горлі всі слова найголовніші.
Ти бачив тих, хто так помер?
Вони тут як порожні оболонки.
Ті, хто їх вбили, курять, п'ють лікер...
Їм все одно, їм не приходять похоронки.
Ти знаєш як їх повернути до життя?
І, взагалі, чи це можливо?
А може їм уже немає вороття?
Тим, хто кохав по справжньому і особливо.
Я вірю, їхні духи знайдуть спокій,
Десь по квартирах нових міст і сіл.
А може їх тіла закриють очі на гіллях високих,
Шукати своє щастя стануть привидами між могил.

                          ******

Питали чому я пишу про Смерть,
Чому в віршах багато суму.
Бо свого часу все пішло у мене шкереберть.
І нікому розвіять тугу.
Я зазирнув за грань життя,
Побачив душі неспокійні.
Назад мені немає вороття,
Засіли в голові мелодії меланхолійні.
Тут моя Темрява холодна,
Безодня моя темна і глибока.
Вся сутність моя надприродня,
Як Демониця гарна, темноока.
Ви впевнені, що ви живі?
Що не тваринна ваша коловерть?
Якщо вам мої рими наче рани ножові,
Тоді відчуєте себе живими ви читаючи про Смерть.